Євангельські заповіді – не що інше, як настанови, вказівки людям, якими слід керуватися у своєму земному житті. Вони не були залишені у вигляді переліку або якого-небудь іншого зводу правил. Ці заповіді – настанови самого Ісуса Христа, сказані ним під час проповідей і згодом записані учнями.
Ці настанови нерідко плутають з головними християнськими заповідями, переданими Мойсею самим Богом. З-за цієї плутанини часто і виникають розбіжності в розумінні їх кількості, а також суті, змісту.
Чим є основні християнські заповіді?
Ці заповіді – стовп віри, вони є свого роду головним зведенням християнських законів, приписів. Іншими словами, кожна з основних заповідей – це догмат, непорушне припис, слідувати якому в житті зобов’язаний кожна віруюча людина.
Основна відмінність цих приписів від тих, які називають «євангельськими заповідями», полягає в їх походженні. Головні приписи християнства, згідно Біблії, були складені самим Богом, то є батьком Ісуса, і передані людям задовго до народження Спасителя. Іншими словами, сам Христос йшов цим моральним законам, спирався на них у своїх проповідях.
У якій книзі записані основні заповіді?
Цих законів Божих десять. Записані вони в П’ятикнижжі, а саме в книгах Результату і Второзаконня. П’ятикнижжя складається з наступних частин:
Ці книги, які нерідко іменуються Законом Мойсеєвим, є першими п’ятьма складовими Біблії. Прийнято вважати, що в книзі Виходу представлений перший, загублений варіант текстів, а у Второзаконні – відновлений.
Про походження основних заповідей
В Біблії дуже докладно описується історія передачі Мойсею скрижалей з висіченим на них законом Божим, тобто з переліком заповідей. Сталося це на п’ятдесятий день після того, як євреї покинули Єгипет, на горі Сінай, що розташована на однойменному півострові.
Опис в Біблії наповнене яскравими подробицями. Згадуються тремтіння землі, що стоїть навколо гори вогонь, грім, спалахи блискавок. Гуркіт стихії перекрив голос Божий, який вимовляв слова моральних приписів, заповідей. Після того як все стихло, Мойсей спустився з гори, тримаючи в руках дві «Скрижалі Завіту». Нерідко їх називають «Скрижалями Свідоцтва».
Після того як Мойсей спустився з підніжжя Сіная з Заповідями в руках, він побачив, що народ, виведений ним з Єгипту, забув про Бога і віддається гульні, бенкету і веселощів навколо Золотого Тільця. Під Золотим Тельцем мається на увазі ідолопоклонство. Подібну назву ідола нерідко зустрічається на сторінках книг Старого Заповіту при описах дій людей, відплив від віри в єдиного Бога.
Побачивши подібне, Мойсей впав в невимовну лють і розбив дані йому скрижалі. Звичайно ж, це викликало сильне каяття і не тільки в душі пророка, але і серед народу. Побачивши глибину скорботи в людських серцях, Бог наказав Мойсеєві знову зійти на Синай. Дані знову скрижалі і описуються в книзі Второзаконня. З цієї причини вона так і названа.
Про що сказано в основних Божих заповідях?
Мойсею було передано десять приписів, покликаних стати орієнтиром для кожної віруючої людини в житті. Вони надзвичайно прості і загальновідомі:
В різних християнських конфесіях надається неоднакове значення текстів книг Результату і Второзаконня. Однак ці різночитання не особливо суттєві і не мають принципових відмінностей у розумінні суті заповідей. Швидше, розбіжності служать темою для богословських суперечок.
Окремо розглядається перелік заповідей, іменований «Декалогом». Ці тексти мають суттєві відмінності від загальноприйнятих. У них перераховуються прямі вказівки, свого роду правила поведінки. Приміром, відкриває перелік Декалогу припис, що свідчить про тому, щоб сини Ізраїля не вступали в союзи, включаючи і шлюбні, з мешканцями тих країн, де опиняться. Також є і рядки, закликають до руйнування жертовників і спалюванню зображень інших богів. Ці приписи також називають заповідями. Однак в якості морально-етичного життєвого керівництва, стовпи віри, все ж приймається звід приписів з книги Второзаконня.
Що розуміється під євангельськими заповідями?
Під цією назвою розуміються всі ті вислови, які під час своїх проповідей промовляв Ісус. Вони жодною мірою не суперечать заповідей Мойсея, тобто Божим законом, переданим людям на скрижалях. Євангельські заповіді Ісуса Христа є свого роду роз’ясненням викладених на скрижалях приписів, доповненнями до них.
Записані апостолами вислови з проповідей Ісуса не звід законів або правил. Це свого роду покажчики, орієнтири, прислухавшись до яких і слідуючи їм, людина зможе прожити праведно і потрапити в Царство Небесне.
В яких книгах описуються ці заповіді?
Заповіді Христа – євангельські саме тому, що вони записані його учнями, апостолами. Зрозуміло, їм приділяється чимало уваги у всіх існуючих Євангеліях. Однак найбільш докладно і дохідливо описано вислови Ісуса в книгах Луки, Матвія та Марка. Саме ці Євангелія найбільш часто цитуються, коли мова заходить про Христових заповідях.
Основні ж моральні приписи, які отримали найменування «євангельських заповідей блаженства», описуються в книжках Луки та Матвія. Апостол Марк більшу увагу приділяє всій Нагірній проповіді в цілому, не розставляючи акцентів.
У чому відмінність між заповідями Мойсея та Христовими?
В основних положеннях християнства перераховується те, що веде до гріховності. Іншими словами, те, чим займатися християнину не пристало. Євангельські заповіді Ісуса ж, навпаки, роз’яснюють людям те, якими властивостями душі, якостями характеру необхідно володіти для того, щоб жити праведно і потрапити в Царство Боже.
Закон Божий був даний людям з глибокої давнини. Навіть при житті Христа часи старозавітні вже вважалися днями давно минулими, дуже далеким минулим. Людина в той час був набагато більш слабкий духовно, ніж у перші роки після настання нашої ери. Він був набагато ближче до первісності і не завжди міг утримати в узді» власні примітивні пориви, єство. Відповідно, прямим призначенням основних християнських заповідей було утримання людей від примітивних і гріховних властивостей їх природи – від злості, невміння цінувати чуже життя або майно, жадібність, прагнення до ницим тілесних задоволень і від іншого аналогічного.
Євангельські заповіді з’явилися в більш пізні часи. Вони стали свого роду еволюційною сходинкою, наступним кроком у духовному розвитку людей. Вони не покликані утримати від гріховності або ж показати, що є злим, поганим. Ці приписи адресовані людям вже освіченим, розуміючим, що є чеснота, а що – її протилежність. Ці приписи показують людям, як саме слід жити, діяти й думати, щоб наблизитися до християнської святості і знайти Царство Боже.
Чому заповіді Ісуса називають «блаженними»?
Найбільш простим поясненням подібного назви є те, що сталося воно від змісту текстів приписів. Починаються рядка заповідей зі слів «Блаженні ті…». Але є і більш складне роз’яснення цього найменування.
Євангельські заповіді Блаженства отримали свою назву у відповідності з їх метою, призначенням. Іншими словами, назва говорить людям про те, що слідування цим приписам у своїй звичайній повсякденному житті приведе їх до вічного блаженства.
Скільки цих заповідей?
На православних іконах із складними, складовими сюжетами зображуються 9 євангельських заповідей. Про такому ж числі завітів Ісуса говориться і в Євангелії авторства Матвія. Однак досить важко уявити, що активно пропагував за свого життя Ісус, постійно розмовляв з учнями, з приходять до нього людьми і з фарисеями, обмежився лише дев’ятьма настановами.
Звичайно ж, Христос говорив набагато більше, одна лише знаменита Нагорна проповідь, що згадується в кожному з Євангелій, містить набагато більшу кількість висловів. Дев’ять приписів – це основні євангельські заповіді. Іншими словами, це ті заповіти, в яких виражається суть християнства.
Однак, задаючись питанням про кількість залишених Ісусом завітів, не можна забувати про те, що до наших днів дійшли не безпосередньо, а через призму сприйняття і розуміння вчення апостолів, які були простими людьми. Євангеліє від Луки, приміром, зовсім інакше підносить заповіді Христа. Згідно авторству Луки, налічується чотири завіту «Блаженства» і стільки ж навпаки, званих «Заповідями Горя».
Нерідко в богословських працях згадуються і десять євангельських заповідей. У цьому випадку мова йде не про основних приписах, залишених Ісусом, а про те, що було сказано їм у Нагірній проповіді. Більша її частина стосувалася роз’яснення і коментування основних Божих законів, переданих на скрижалях Мойсеєві.
Про що йдеться в цих заповідях? Перелік
Про те, як слід жити, щоб здобути вічне блаженство в царстві Небесному, розповідають людям євангельські заповіді. Перелік їх, згідно авторству Матвія, виглядає в стислому вигляді так (всі заповіді починаються зі слова «Блаженні»):
- вбогі духом, так як відкритий їм шлях в Царство Небесне;
- засмучені, бо вони будуть утішені;
- лагідні, бо землю вспадкують;
- голодні праведності – наситяться;
- милостиві, адже самі це набудуть;
- чисті в серці – побачать Господа;
- смиряющиеся – наречені стануть синами Божими;
- вигнані з причини праведності – їх чекає Царство Небесне;
- поносимые за віру, вони отримають велику нагороду після життя земного.
Сучасній людині не дуже-то просто зрозуміти сенс перелічених у Євангеліях християнських заповідей без додаткового роз’яснення. Особливо часто виникають питання щодо значення першої заповіді, що свідчить про жебраків духом.
Про що перша заповідь? Тлумачення
Що слід розуміти під убогістю духу? Хіба духовна убогість здатна відкрити шлях у Царство Боже? Для чого ж тоді розвиватися, прагнути до праведності, берегти душу від гріхопадіння? Ці та інші аналогічні питання незмінно виникають у всіх, хто прочитав євангельські заповіді. Тлумачення виразу «вбогі духом» досить багатогранна. Але усі існуючі варіанти розуміння цієї фрази зводяться до одного – мова не йде про обмеженість або ж душевної нерозвиненості.
Найбільшою популярністю володіє тлумачення змісту цього виразу, дане Іоанном Златоустом, богословом і архієпископом Константинополя. Суть його в тому, що мова в заповіді йде про наявність смирення як духовного якості. В цьому ж смисловому ключі тлумачать першу заповідь Ісуса й інші богослови.
Єпископ Ігнатій (Брянчанінов) у роботі, називається «Аскетичні досліди», доповнює тлумачення Івана. Єпископ пише про те, що духовна бідність, про яку йдеться у першій заповіді, є не що інше, як смиренне поняття людей про себе. Тобто відсутність зарозумілості, наявність щирої довіри до Господа, внутрішня скромність.
Що думають про цих заповідях біблеїстів?
Біблеїстика – це окремий науковий напрям, в рамках якого вивчаються давні релігійні тексти. Дана дисципліна виникла зовсім не через скептичне відношення до релігії, а з необхідності. Всі без винятку тексти, включаючи Біблію і Євангелія, неодноразово переписувалися та перекладалися, адаптувалися і тлумачилися. Відповідно, тому досить великі різночитання.
Біблеїстів ж, займаючись вивченням існуючих варіантів текстів і піддаючи їх науковій критиці, визначають те, що з великою ймовірністю було накреслено в першоджерелах. Зрозуміло, вчені не могли залишити без уваги євангельські заповіді.
При вивченні Євангелій було встановлено, що в першоджерелі, з великою часткою ймовірності, згадувалися лише три заповіді. Мова в них йшла про жебраків, голодних та скорботних. Інші ж приписи біблеїстів вважають похідними від цих трьох, свого роду доповненнями або ж варіантами тлумачення, роз’яснення.
