Як стверджують християнські богослови, близько п’ятнадцяти іудейських пророків починаючи з XV століття до н. е. пророкували появу з середовища єврейського народу якоїсь людини, що є Сином Божим і Його живим втіленням. Найбільш виразно це прозвучало з вуст пророка Ісаї, який народився близько 765 року до н.е. в Єрусалимі. Що ж відомо про нього і що приховано завісою минулих століть?
Початок великого служіння
Прийнято вважати, що свої пророцтва Ісайя почав у віці двадцяти років, тобто в 744 році до н. е.., коли в Юдеї правив цар Азарія. Поштовхом до початку великого служіння стало бачення, явлене Ісаї в стінах Єрусалимського храму. За його словами, він сподобився побачити Самого Господа Бога, який сидів на Престолі в оточенні Небесних Сил, невпинно возносивших Йому славу. В довершення дива один з серафимів торкнувся вуст пророка палаючим вугіллям, узятим із жертівника, та тим очистив від гріха і беззаконня.
За свідченнями, що містяться у Старому Завіті і його іудейському варіанті – Торі, євреї часто відступали від Заповідей Божих, і тоді на них налітали незліченні біди − нашестя іноплемінників, епідемії, посуха і т. д. Один з таких важких періодів спостерігався у VIII столітті до н. е.., коли народ дійшов до крайньої міри зубожіння і був на межі відчаю. Тоді-то Господь і послав їм Свого пророка Ісаю, який протягом шістдесяти років невпинно свідчив про майбутній прихід у світ Спасителя, який позбавить людей від уз первородного гріха і відкриє їм брами вічного життя.
У «II Книзі пророків» містяться відомості про те, що служіння Божого посланця тривало до 684 року і завершилося мученицькою смертю: за наказом нечестивого царя Охазии він був поміщений між кедровими дошками і потім розчленований надвоє дерев’яною пилкою.
