В ісламі ширк – це гріх у вигляді практики ідолопоклонства або багатобожжя, тобто обожнювання або поклоніння кому-небудь або чому-небудь, крім єдиного Бога, тобто Аллаха. У буквальному сенсі це означає встановлення «посередників», що стоять між людиною і Богом. Це порок, який суперечить чесноти Таухида (монотеїзму). Тих, хто практикує ширк, називають мушриками. Простіше кажучи, мушрик – це язичник. В ісламському праві ширк як злочин може бути віднесений тільки до мусульман, оскільки тільки мусульманин несе юридичну відповідальність за подібне віровідступництво.
Етимологія
Слово širk походить від арабського кореня Š-R-K (ش ر ك) із загальним значенням «ділитися». У цьому контексті мушрик – це той, хто «розділяє» силу і велич Аллаха з іншими сутностями або людьми, які виконують роль посередників.
Ісламські коментатори Корану підкреслювали, що доісламські арабське ідолопоклонство шанувало декількох богинь (найбільш запам’ятовуються з них – аль-Манат, аль-Лат і аль-Узза) як рівних соратниць Аллаха. Тому мушрик – це насамперед многобожникам, ідолопоклонник.
Інші гріхи
Інші форми идолопоклоннического гріха в ісламі включають поклоніння багатству та іншим матеріальним об’єктам. Про це говориться в Корані в одній з історій про дітей Ізраїлю, які створили Золотого тельця як ідола, за що Мойсей наказав їм покаятися.
Інша форма ідолопоклонства, згадана в Корані, полягає в обожненні духовних лідерів, гуру, пророки (крім Мухаммеда). Люди, що йдуть за лже-пророків – це мушрики. Вони фактично прирівнюються до поган і віровідступників.
Середньовічні мусульманські (а також іудейські) філософи ототожнювали віру в Трійцю з єрессю ширка. Бо згідно з мусульманськими віруваннями Аллах єдиний і йому не потрібні посередники.
Партнери Аллаха
У богословському контексті людина грішить, пов’язуючи якесь менша істота з Аллахом. Цей гріх відбувається, якщо уявити, що у Бога є партнер, якому можна поклонятися. Що сказано в Корані? Те, що Аллах не прощає, коли йому присвоюють певних духовних партнерів або «соратників», але при цьому він прощає все, що завгодно, кому завгодно. Однак присвоювання йому партнерів, як роблять мушрики в ісламі, є одним з найбільш тяжких проступків. Межі концепції ідолопоклонства досить гнучкі, і богослови часто описують надмірне шанування будь-якого артефакту тут, на Землі, як приклад поклоніння ідолам. Деякі ортодокси з числа ісламістів, приміром, стверджують, що правовірні, що поклоняються Кааби в Мецці, – це мушрики.
Атеїзм
Атеїзм також сприймається мусульманами як ухилення від істинної віри, тому що він заперечує положення Аллаха як унікального творця і носія Всесвіту (Таухида ар-рубубийя, Єдність Панування), а люди, які заявляють, що є атеїстами, караються в мусульманських країнах. Точно так само акт ухилення поширюється на такі речі.ю як уявлення про те, що Бог володіє людськими антропоморфними рисами, а також акти поклоніння або благочестя, внутрішня мета яких – гордість, примха або бажання громадського захоплення, хоча публічна молитва – це основний ісламський аспект віри, підтримуваний і вихваляється в Корані.
Інші авраамические релігії
Статус «народу Книги» (ахл аль-кітаб), особливо євреїв і християн, щодо ісламських уявлень про невірстві не є чітким. Чарльз Адамс пише, що Коран дорікає «людей Книги» в тому, що вони відкидають послання Мухаммеда, хоча вони повинні були першими прийняти його як володарі попередніх одкровень. Мусульмани особливо виділяють християн за зневагу до концепції єдності Бога. Вірш 5:73 Корану («Звичайно, вони не вірять [Кафаров], хто говорить: Бог – третій з трьох») серед інших віршів традиційно сприймається в ісламі як відмова від доктрини християнської трійці, хоча сучасна наука пропонує альтернативні тлумачення цього уривка.
Інші вірші Корану категорично заперечують божественність Ісуса Христа, сина Марії, і дорікають людей, які належать до Ісуса як до Бога, обіцяючи всім християнам вічне покарання у пеклі. Коран також не визнає статус Ісуса як Сина Божого або самого Бога. При цьому мусульмани поважають його як пророка і посланець Всевишнього, посланого дітям Ізраїлю.
Історично “люди Книги” (іудеї і християни), які постійно проживають під ісламським правлінням, мали право на особливий статус, відомий як дхимми. Їм дозволялося сповідання їх релігії, але вони були змушені за це платити спеціальний податок.
