Священики – люди цікаві, з багатим життєвим досвідом. Іноді вони розповідають про тих, хто приходить на сповідь. Встануть у аналоя і мовчать, а коли священик починає розпитувати про гріхи, дивляться на нього в жаху. Такі парафіяни знаходяться в духовній принади.
Визначення
Існують два поняття слова “краса” в православ’ї. Згідно з першим визначенням це затьмарення людської душі під впливом нечистої сили (бісів). Християнину починає здаватися, що він краще за всіх, має духовні дарування, а якою сильною молитвою має – тільки позаздрити можна.
Друге визначення духовної принади свідчить, що це стан самообману, чарівності і самообдурення, викликане впливом когось або чогось.
Хто піддається принади?
Першого виду принади, визначення якого дано вище, схильні благочестиві християни. Другого – люди, далекі від Господа і рідко відвідують храм.
Святі отці про стан принади
За визначенням святих отців, краса духовна ділиться на два виду: розумова і серцева.
До першого відноситься мрійливість, яка народжується від неправильного розумового діяння. Це сновидіння, помилкові відчуття або які-небудь бачення під час молитви.
Другий вид духовної принади в православ’ї називається думкою. При її виникненні людина починає вважати себе великим молитовником, стяжавшим дари Святого Духа. Під час молитовного чування він відчуває помилкові благодатні відчуття.
За визначенням святих, духовна краса – пошкодження людського єства брехнею. Самий великий самообман – вважати себе вільним від такого. Всі люди знаходяться в принади, усвідомити це найбільше оберігання від цього стану. Так вчив святитель Ігнатій Брянчанінов.
Згідно з вченням преподобного Григорія Синаита про принади, вона має три головні причини – гордість, заздрість з боку бісів, допусту Господнє для покарання людини.
Причиною для гордості, в свою чергу, є марнославство, заздрість демонська виникає від успіху, а попущення Господнє – від гріховного життя. Останнє може назавжди залишитися з людиною, аж до його смерті.
Ось що ще говорять святі отці про принади духовної. Наведемо думку святителя Феофана Затворника: не можна перебільшувати значення цього стану, так само як і боятися його. Принадність трапляється з возгордившимися, вирішили, що їх серця торкнулася теплота. Тут і підстерігає їх стан принади, бо не дрімають нечисті духи, бажаючи спокусити людину.
Симеон Новий Богослов застерігає віруючих словами про диявольські підступи. Лукавий завжди підбирається до людської душі таким чином, щоб віруючому і невтямки було про його підступи. Він прагне збурити всі прагнення і руху душі, направити на діяння, вигідні Лукавому. Всередині людини йде сум’яття і буря, він стає пристрасним, воління душі робляться непотребнимі. Це і є той стан, зване православ’ям духовною красою.
Іоанн Кассіан Римлянин говорив про духів нечистих, що їх безліч всюди. Літають між небом і землею, але люди не бачать їх. Господь по своєму милосердю зробив бісів невидимими для очей людських. Бо вони настільки потворні, що люди дивувалися б жахом при вигляді їх, а з часом стали злішими, спостерігаючи за нечестивим поведінкою бісів, побуждаясь до нерозсудливості ще більшого і розпалюючи в собі пристрасті численні.
Види принади
Існує кілька видів духовної принади, знати про які необхідно воцерковленому людині, так і того, хто тільки починає свій шлях до Бога:
- Розпалювання уяви.
- Помилкові бачення.
- Помилкова радість.
- Зарозумілість.
- Помилкове відчуття благодаті.
- Помилковий дар зцілення.
- Помилковий дар прозорливості.
- Нешанобливе ставлення до наставників.
- Довіра сновидінь.
Прояв принади
Ми говоримо про основні характеристики цього стану, але ні разу не згадали про те, як воно проявляється.
Все просто і складно одночасно: людина починає втрачати контроль над своїми думками і міркуваннями, нерідко відвертається від Істини, приймаючи за неї хибні вчення. Легко здогадатися, хто підштовхує людину до ознайомлення з ними.
Коли затьмарюється вольова душевна сфера, люди стають затятими прихильниками зла. Перш добрий і розважлива людина перетворюється в диявольську іграшку, не маючи можливості протистояти злу, відмовитися від нього. Те ж саме відбувається, коли біси опановують дратівливою силою людини. Він, не в силах протистояти спокусі, одразу ж забуває про те, що таке творити добро. У прельстившегося не вистачає сил на добрі справи, однак варто йому почути про щось погане, як він тут же спалахує підтримати це починання.
Про самообольщении
Духовна краса – це що таке? Визначення дано декілька вище, способи прояву описані. Залишилося з’ясувати, що є самозакоханість.
Самозакоханість, або краса – стан помилкового духовного самоусвідомлення. людині здається, що він здобував Божественну благодать, але Господь не впливає на його душу і тіло, а біси вселяють такі думки. Крайня форма стану духовної принади – відчуття себе святим.
Чому виникає цей стан у віруючих?
Вище написано, що духовної принади схильні люди, далекі від Бога і храму. Але і ревні християни, монахи і духовенство теж цілком можуть впасти в принадність.
Все починається з ярого старанності в молитві, коли чернець або звичайний мирянин бере на себе подвиг, не благословившись у духовного наставника. Один священик влучно висловився про таких подвижників: читають по двадцять акафістів в день, а потім у них ікони, що світяться.
Благодать Божа діє через смирення, на надмірні подвиги нас штовхає гординя. У чудової християнської книзі “Пасха красна” є розповідь про те, як відкривалася Оптина Пустинь (нині чоловічий монастир під Калугою). Завітав православна молодь, швидше переодяглися у все чорне, а один паломник вирив собі землянку в Оптинском лісі і пішов у затвор. Звичайно, нічим хорошим цей затвор не закінчився, але автор книги не стала писати про великий конфуз, пов’язаному з землянкою в лісі і “подвигом” паломника. З одного боку, перед нами – смішний розповідь, з іншого – легка форма принади. Пояснимо, що затвор – вищий духовний стан, при якому подвижник відрікається від усього, повністю занурюючись у молитву. Ченці відмовляють собі навіть у самих незначних речах, смиряя плоть. Хіба міг молоденький мирянин легко відректися від усього, що колись оточувало його, не маючи належної духовної підготовки? Навряд чи, він просто уявив себе подвижником і молитовником, це не духовна краса?
Стан принади у мирян
Багато люди дуже далекі від Бога, до храму заходять кілька разів на рік, про домашню молитву не чули. Але настає момент, коли вони потрапляють на сповідь і не знають, чого від них хоче почути “поп”.
Батюшка починає задавати навідні запитання, грішник дивиться на нього великими очима, щиро дивуючись, чому священик звинувачує його в чомусь. Людина живе не гірше за інших: працює, сім’єю займається, намагається творити добро, нікого не ображати. Які такі гріхи йому приписують?
Грішник хотів зі священиком про життя поговорити, а вийшли нерозуміння і образа. Людина, ображений у кращих почуттях, покидає храм і розповідає знайомим, які “попи” погані, змушують безгрішного святого в чомусь каятися.
Це справжня краса – духовна хвороба, що вразила сучасне людство. А все чому? Та тому, що замість тверезницької і покаянної життя люди тяжіють до розслаблення і насолоди. Женуться за земними благами і багатством, абсолютно забуваючи про Бога і церкви.
Пристрасть до частого причастя
Благочестиві читачі не здивуються, а іншим представлена інформація до роздумів.
Одним з видів духовної принади є часте причастя. Перед читачами дві історії, розказані священномучеником Арсенієм (Ждановским) у своїй книзі “Духовний щоденник”.
Одна жінка причащалась щодня. Духовенство звернув на це уваги, доручивши священика, у якого вона сповідалася, перевірити панночку. Той, у свою чергу, велів їй сповідатися кожен день і не допускав до причастя, коли вважав це корисним для свого чада.
Тільки жінка байдуже ставилася до заборон духівника, вона почала переходити з церкви до церкви, продовжуючи щодня причащатися. В кінцевому підсумку духовне керівництво отследило її і заборонило приступати до таїнства.
Але героїню оповідання це не збентежило, вона вирішила, що може причащатися і вдома. Господь давно дав їй право втілювати хліб і вино в свої тіло і кров. Жінка почала здійснювати “літургію” самостійно, причащаючись на дому.
Закінчилося це сумно: дама зійшла з розуму, її забрали у відповідний заклад.
Ще одна жінка, що перебуває в духовній принади, вимагала щоденного причастя. Священик розсудливо поставився до її вимог і задав питання: чи достойна пані приступати настільки часто до таїнства? Та, зрозуміло, була “варта”, бо “не мала гріхів”, про що і повідомила батюшки.
Як часто потрібно причащатися? Точну відповідь на поставлене запитання може дати лише священик, у якого сповідається чоловік. Як бути тим, хто не має духовного наставника і приступає до таїнства сповіді у різних батюшок?
Мінімум, згідно з яким необхідно причащатися, становить 5 разів на рік. В кожен пост по одному разу і у власний день іменин. Всього чотири тривалих посту, відповідно стільки ж разів людина приступає до таїнства причастя.
Хтось причащається раз на місяць, інші – два рази. Є люди, приступають до причастя раз в тиждень, але вони є парафіянами якогось храму, а не рідкісними його відвідувачами.
Як боротися з красою
Чи можна позбутися від духовної принади самостійно? Ні, людина не в силах боротися до нечистими духами без допомоги Божої. Необхідно вдаватися до Спасителя і зброї, залишеної їм для духовної боротьби.
- Молитва і піст відганяють рід лукавий. Зрозуміло, що молитва повинна бути тверезою, під керівництвом досвідченого священика. Почне неофіт самостійно встановлювати собі молитовні правила, класти численні поклони і вичитувати величезна кількість акафістів, так ще більше впаде в стан принади. Те ж стосується й посту, у всьому повинні бути міра і досвідчене керівництво.
- Відвідування церковних служб, обов’язкова участь у таїнствах сповіді та причастя, а Великим постом – соборування. Як часто причащатися, написано вище. Що стосується сповіді, то рада може бути один – чим частіше, тим краще для душі.
- Тверезницька життя, суворе спостереження за собою. Всі ми ліниві, схильні до розслаблення і неробства. Остання є матір’ю всіх пороків, її необхідно уникати, знаходити собі заняття. Це не означає, що відпочинку бути зовсім не має, але замінювати їм працю не можна.
Про жалість до себе і зневірі
Не шкодуйте себе – ці слова вимовляють багато священиків, даючи напутнє слово мирянину. Люди схильні займатися тим, що шкодують себе, розглядають своє життя з самої негативної точки зору. Звідси народжується відчай, людина нічого не хоче. Який там храм, сповідь і причастя? Християнин лежить на дивані з погаслим поглядом, у нього виникає апатія і байдужість до всього. Нечисті духи ради, кружляють навколо страждальця і підсовують йому сумні думки. Піддаватися зневірі – остання справа для християнина.
Висновок
Про те, що таке ознаки духовної принади, у матеріалі докладно описано. Щоб уникнути цього стану, не варто боротись без благословення духовного наставника. Сили наші маленькі, куди там до подвигів і боротьби з бісами. Піднімуть, пріхлопнут і мокрого плями не залишать від гордого подвижника, якщо Господь дозволить їм.
