Під діалогом слід розуміти рівноправне спілкування суб’єкт-суб’єктного плану, метою якої є саморозвиток, самопізнання і взаємне пізнання партнерів. У нашій статті розглянемо категорію діалогічного спілкування: навчання, принципи, види, характеристику. Крім цього, торкнемося питання розвитку.
Діалогічна і монологічні спілкування
Діалог — не що інше, як спроба розмови, причому на рівних. Дане визначення розробив Р. С. Померанц. Коли ціле не складається, мова йде про діалог глухих. Так, можна побічно визначити справжній діалог як спілкування з намаганням зрозуміти партнера.
Діалогічна і монологічні спілкування — категорії протилежні. Монолог визначається одностороннім характером. Він містить в собі неминучість неправдивого підсумку допомогою абсолютизації частинки істини. Мабуть, саме про це говорили середньовічні ченці в прислів’ї: “Диявол — логік”. Під дияволом доцільно розуміти наше бажання нав’язувати власну волю, бажання домінувати, а також актуальні пристрасті.
Приблизно це ж відзначає Крішнамурті в притчі, яку написав десятки років тому: “Одного разу чоловік відшукав шматок істини. Диявол був засмучений, але після сказав: “Нічого страшного: він постарається зробити істину системою і повернеться до мене””. Діалог — це своєрідна спроба позбавлення диявола його видобутку допомогою довіри і відкритості діалогового спілкування.
Основоположні принципи спілкування
В якості базових принципів діалогічного спілкування К. Роджерс виділив наступні:
- Конгруентність співрозмовників. Тут мова йде про відповідність досвіду, його повного усвідомлення і засобів діалогічного спілкування однієї людини досвіду, його повного усвідомлення і інструментів спілкування іншого. Це розмова «тут і зараз», настрій на певний психологічний стан партнера та самого себе.
- Апріорне довіру до співрозмовника. Прийняття іншої людини як безумовної цінності — «любовне усунення себе з життя іншого» («Естетика словесної творчості», М. М. Бахтін).
- Сприйняття співрозмовника як рівного, який має право на власне рішення і думка. Фактично люди так чи інакше є нерівними: по здібностям, можливостям, знанням і так далі. Проте якщо поглянути на ситуацію з іншого боку, то вони рівні, тому що здатні висловити своє розуміння того чи іншого питання. Діалогічне спілкування — це конструювання розуміння ситуації і спільності її сприйняття.
- Дискусійний, проблемний характер спілкування. Йдеться про розмову на рівні позицій і точок зору. Варто зауважити, що «усталене» думка може легко перетворитися на догму. Народна мудрість по своїй суті є діалогічного: за будь-якої проблеми існують твердження протилежного плану.
- Персоніфікований характер діалогічного спілкування. Іншими словами, це розмова від імені свого «Я». Узагальнені безособові вислови, такі як «Давно встановлено» або «Всім відомо», здатні зруйнувати діалог.
Рівні спілкування
Три представлених різновиди спілкування можна назвати рівнями у розвитку діалогічного спілкування. Ритуальне спілкування вважається первинним і достатньо поверховим, скажімо так, формальним. Глибина в даному вигляді діалогічного спілкування виникає лише тоді, коли людина вступає в контакт із соціальними суб’єктами (товариствами, спільнотами, групами) на рівні символіки.
Під рольовим спілкуванням в значній мірі слід розуміти внутрігрупове та ділове спілкування. Його основою вважається функціональний поділ спільної діяльності. Діалогічне спілкування — це в першу чергу «чисте спілкування» (Р. Зиммель), немов комунікація. Це формування єдиного простору смислів, поглядів і людський метод існування.
Сутність розглянутої категорії стає гранично ясної, якщо охарактеризувати її протилежність, тобто монологічний спілкування. Це не що інше, як нав’язування однією особою іншій власних цілей, використання індивіда для досягнення своїх намірів. Тут ми стикаємося не з спілкуванням «суб’єкт-суб’єктного» типу, а з «суб’єкт-об’єктним». Доцільно виділити два види монологічного спілкування: маніпуляція і імператив.
Імператив
Імперативне спілкування потрібно розглядати як авторитарну, директивную форму впливу на співрозмовника. Метою у даному разі є досягнення контролю над його внутрішніми установками і поведінкою, примус до тих чи інших рішень та дій. Найчастіше імперативна форма спілкування застосовується для встановлення контролю та управління поведінкою індивіда. Як засоби впливу тут використовуються вказівки, накази, розпорядження, покарання, вимоги, а також заохочення.
Основна особливість імперативу полягає в тому, що примус, будучи метою спілкування, не є завуальованим: «Будеш робити саме так, як я скажу». Даний вид достатньою мірою поширений в екстремальних і нетворчих різновидах спільної діяльності. Сюди слід віднести функціонування «силових структур», діяльність виробничого значення, адміністрування державного (високого) рівня.
Маніпуляція
Маніпуляція — не що інше, як вплив на співрозмовника для досягнення власних намірів прихованого характеру. В Оксфордському словнику дана категорія визначається як акт впливу на людину, керування ними зі спритністю, однак з особливо зневажливим підтекстом. Іншими словами, це прихований вплив і «обробка». Основна відмінність маніпуляції від імперативного спілкування полягає в тому, що партнера не інформують про справжні цілі контакту. Вони або банальним чином ховаються від нього, або замінюються іншими. Маніпулятор застосовує вразливі місця індивіда в психологічному плані. Серед них особливості характеру, бажання, звички або гідності, іншими словами, все, що може спрацьовувати автоматичним чином, без свідомого аналізу, здатного зруйнувати маніпуляцію або перетворити її в малоефективну.
Творчий процес
Діалогічне спілкування – це постійний творчий процес, пов’язаний з взаємним розкриттям, розумінням, а також прийняттям іншого погляду на певні речі. Співрозмовники займають таку позицію, яку Бахтін трактував як «вненаходимость». Це позиція відсутність прагматичного інтересу і безкорисливості щодо співрозмовника.
Діалог варто розглядати як різновид спілкування, де дух цілого з’являється і починає прокладати собі дорогу через відмінності реплік. У бесіді порозуміння можна досягти без явно вираженої гегемонії єдиного голосу. Під диалогическим текстом потрібно розуміти поліфонічний текст, іншими словами, «хор голосів». Цікаво знати, що найбільш близьким до ідеальної форми поліфонічного тексту у вітчизняній літературі Бахтін зазначав творчість Ф. Достоєвського.
Розвиток спілкування
Розглянемо розвиток діалогічного спілкування дітей і дорослих. Під розвитком діалогу слід розглядати в першу чергу розвиток самосвідомості в особистісному плані і на основі цього – здатності не тільки слухати, але і чути співрозмовника.
Розвиток дошкільника стосовно мови включає такий термін, як уміння вести діалог, іншими словами, спілкуватися з оточуючими. При спілкуванні реалізується початкова і основна функція мови – комунікативна.
Формування і подальший розвиток діалогічної форми спілкування вважається однією з поточних завдань росту дитини в особистісному плані. Це напрям у педагогічній взаємодії відбувається в рамках взаємного доповнення таких освітніх галузей: «Мовленнєвий розвиток», «Пізнавальний розвиток», «Соціально-комунікативний розвиток».
Мета спілкування
Ключові цілі діалогічного спілкування — це підтримка соціальних контактів, вплив на поведінку та емоційну складову партнера, а також обмін інтелектуальними даними.
Серед завдань категорії доцільно зазначити такі:
- Освоєння мови, який є засобом спілкування.
- Встановлення і подальше підтримання дітьми і дорослими соціальних контактів за умови застосування всіх доступних, тобто мовних і немовних, інструментів.
- Оволодіння методиками і засобами формулювання розгорнутого тексту при продуктивної творчої мови.
- Збереження інтерактивної взаємодії (вміння слухати і чути партнера, задавати питання, ініціативно висловлюватися, а також проявляти досить активне ставлення у відповідь).
Діалог у дошкільників
В рамках мовного і соціально-комунікативного розвитку спілкування в діалогічної промови є основною формою категорії. Вона характеризується неузгодженою активністю дошкільнят. Тут можна назвати завданням обмін складними інтелектуальними даними або координацію спільних дій, досягнення загального результату. В першу чергу задовольняється потреба, пов’язана із встановленням емоційного зв’язку і соціального контакту з однолітками.
У дитини виражена гранично необхідність в презентації власного «Я», уваги з боку оточуючих. У нього є непідробне бажання довести до співрозмовників зміст і цілі власних дій. Кожна дитина відчуває потребу розповісти іншим про свої враження щодо особистого досвіду. Він охоче відгукується, якщо надходить пропозиція описати свої походи в ліс, улюблені іграшки, маму, сестричку або братика.
Етапи розвитку
Розвиток культури діалогічного спілкування проходить такі етапи:
- Стадія преддиалога («колективного монологу», «дуету»).
- Стадія скоординованих у мовному плані дій, які спрямовані на підтримання бесіди (соціального контакту).
- Стадія практичної взаємодії (особистісно забарвлений контакт, змістовний діалог).
В результаті здійснюється створення діалогічної позиції, розвивається вміння чути і слухати партнера.
Гранично важливим є цілісний підхід до створення діалогічного мовлення, а також неприпустимість варіанти, пов’язаного зі зведенням завдань навчання диалогическому спілкуванню лише до освоєння форми питально-відповідного типу. Педагогу необхідно звертати увагу на те, щоб діти опановували невербальними засобами комунікації (жестами, мімікою, пантомимикой), правильної граматичної і лексичної спрямованістю в спілкуванні. У дошкільнят слід виховувати звукову культуру мовлення (чітку дикцію, чисте вимова, інтонаційну виразність).
Навчання діалогічного спілкування плану здійснюється в процесі різних ігор, бесід, драматизаций, інсценівок, занять продуктивною роботою. Саме в таких формах взаємодії розв’язуються завдання, які вважаються традиційними для методу розвитку мовлення:
- Виховання мовленнєвої культури у взаємозв’язку зі звуком.
- Активізація та збагачення словника.
- Створення граматичного ладу мови дошкільника.
Необхідно підбирати певні ігрові завдання, мовний матеріал, проблемні ситуації так, щоб активізувати спілкування між хлопцями, їх ініціативні висловлювання, розповідей з особистого досвіду, питання, а також ініціювати творчість, пов’язана з мовленнєвою діяльністю.
Актуальні прийоми стимулювання мови
Найважливішою характеристикою діалогічного спілкування є застосування певних прийомів, які стимулюють мова. Серед них важливо відмітити наступні:
- Сюрпризні виникнення предметів, іграшок.
- Обстеження предметів, а також властивостей, що їх стосуються.
- Драматизації, інсценізації.
- Бесіди на теми, сформульовані з особистого досвіду.
- Вільне використання матеріалів (картинок, кольорового паперу, фарб, кубиків), цікавих костюмів, елементів декорацій і так далі.
Висновок
Отже, ми в повній мірі розглянули категорію діалогічного спілкування. На закінчення варто зазначити, що діалог є основою рівноваги, що було досягнуто після двох світових воєн. Економічна ефективність вважається неможливою, якщо немає стійкого порядку. Останній, в свою чергу, не є актуальним без соціального захисту, якої не існує за умови відсутності розуміння суспільних життєвих світів.
Діалог — не що інше, як вибір співрозмовниками спільного шляху взаємодії (Д. В. Майборода). Необхідно розрізняти діалог в звичайному, традиційному розумінні, тобто логічний, і в сучасному — феноменологічний. У першій різновиди зв’язок здійснюється за допомогою мови (логосу). Феноменологічний діалог — це безпосередній обмін між особистісними світами. Можливість, пов’язана з взаєморозумінням, ґрунтується на паралелях смислового типу, схожих на интенциональных структурах і, звичайно ж, на подобі людських організацій свідомості. Повноцінність розуміння може забезпечуватися лише знанням мови співрозмовника, причому у всій його специфіці.
Пряме міжособистісне спілкування має місце тоді, коли індивіди сприймають зовнішній вигляд одне одного, тобто спираються саме на органи чуття. На підставі знань (досвіду), а також побаченого формуються уявлення про особистість співрозмовника. Вони уточнюються відомості про вчинки (поведінки) людини. Далі здійснюється «пояснення» тих фактів, які спостерігаються, їх інтерпретація.
Щоб збагатитися взаємним чином, люди повинні наділяти всіх можливістю висловитися. Слід вчитися чути співрозмовника. Сьогодні актуальним вважається відхід від уявлень про сучасному суспільстві як виключно в результаті державної діяльності, де як майже єдиного джерела змін у соціальному плані виступає влада. Важливо зауважити, що увага переноситься на повсякденне суспільне життя, на пересічного учасника процесів, що протікають в соціумі, розглянутого як діяча. У різних галузях гуманітарного та соціального знань відчувається потреба розуміння людського досвіду з урахуванням позиції тих людей, які діють, їх когнітивних структур, зразків переживання і почуття, навантаженості діяльності в значеннєвому ключі, тілесних і вербальних практик ідентичності.
