Пострадянський час
Після виведення радянських військ у 1990 році місто пережив економічну кризу. З міста виїхали радянські фахівці, деякі галузі прийшли в занепад. В країні почалися реформи, було дозволено приватне підприємництво, відкрилися підприємства малого бізнесу – готелі, кафе, виробничі компанії. В місті почалося будівництво нових житлових комплексів – “Містечко шахтарів” і “Бумбат”. Незважаючи на це, лише близько 40 % населення міста жили в упорядкованих квартирах з інженерними комунікаціями, а решта – у приватних будинках і навіть в юртах.
Місто Чойбалсан в Монголії розвивається згідно з Генеральним планом, Концепцією розвитку міста до 2020 року. Останнім часом були побудовані і почали працювати музична школа №12, спортивний комплекс, Палац одруження, драматичний театр і т. п.
Міська економіка
Чойбалсан (Монголія) є головним центром розвитку всього Східного регіону країни. Тут, як і раніше, ефективно працюють великі підприємства, побудовані ще при Радянському Союзі. Електроенергією місто постачає Чойбалсанская ТЕЦ (акціонерне товариства “Енергосистема Східного регіону), яка працює на місцевому бурому вугіллі з розрізу Бэрхе. Вуглевидобувне підприємство “Адунчулун” відвантажує вугілля на експорт в Росію і Китай. Найбільші підприємства харчової промисловості АТ “Дорнод гурил” виробляє борошно та комбікорми, АТ “Дорнод”- м’ясо та м’ясну продукцію.
В місті побудовані нові готельні комплекс, в тому числі Eastpalace, “Түшиг”, «Болор” і бізнес-центр “Хэрлэн Номін”. Працюють численні підприємства громадського харчування, ринки і магазини (понад 800 торгових точок).
У місті зараз 140 малих підприємств, які займаються виробництвом будівельних матеріалів, залізних і швейних виробів, харчової продукції і виробів з вовни й дерева.
В околицях міста розвивається фермерське сільське господарство – розведення м’ясної і молочної худоби. Чисельність поголів’я худоби становить 122 000 голів, велика частина з яких ( 89,5 %) знаходиться в приватній власності.
