В перші два роки своєї влади перший і останній президент СРСР Михайло Сергійович Горбачов базував зовнішню політику на традиційної ідеології. Але в 1987-1988 роки пріоритети були жорстко скориговані. Президент наполягав на новому політичному мисленні. Воно значно знизило напругу в світі. Але радянські політики допустили певні прорахунки, що призвели до перемоги Заходу.
Ключові дати
У зовнішній політиці СРСР у 1985-1991 рр. основними датами стали:
Передумови для змін
Початок 80-х років виявилося провальним для міжнародної політики, веденої СРСР. Це виражалося в наступних пунктах:
Поява у влади Горбачова
Спочатку він не віщував ніяких особливих реформ. Президент мав намір боротися з військовою небезпекою, зміцнювати зв’язок з дружніми країнами і підтримувати національно-визвольні течії.
Зміни зовнішньої політики СРСР у 1985-1991 рр. почали відбуватися після рокіровки в керівництві МЗС: А. А. Громико був звільнений, його пост зайняв Едуард Шеварнадзе.
Відразу були визначені ключові завдання:
Нові постулати
У 1987 році почала реалізовуватися новаторська (на той момент) концепція. Її основними постулатами стали:
Відносини з Америкою
Нова концепція передбачала постійні контакти глав двох держав: США та СРСР. У 1985 р. відбулася дебютна зустріч Горбачова і Рейгана.
Вона стала передумовою для зниження напруженості між державами. Їх зустрічі потім придбали щорічний характер. У 1987 році, 8 грудня, президенти уклали знакову угоду. Воно увійшло в історію під назвою «договір РСМД» (про нього докладніше в окремому параграфі).
У наступні два роки серйозно погіршилося економічне становище. І ідеологія відійшла на задній план. Горбачов розраховував на сприяння Заходу, часто доводилося йти йому на поступки.
Переломним моментом у відносинах з США є зустріч Михайла Горбачова і Джоржда Буша, що відбулася наприкінці 1989 р. На ній радянський президент визнав концепцію Брежнєва мертвою. Це зобов’язувало СРСР не заважати відбувається реформ у Східній Європі і у внутрішніх союзних республіках. Інакше кажучи, заборонялося направляти туди військові сили.
Влітку 1991 р. відбулося підписання ОСНО-1. Згідно з цим пактом США і СРСР повинні були суттєво обмежити свої стратегічні атакуючі озброєння. І обидві країни зобов’язувалися зменшити на 40 % найпотужніші варіації подібної зброї.
Пастка – Афганістан
Війна тут почалася в грудні 1979, а завершилася в лютому 1989 р. Радянським військам протистояли «моджахеди» і союзні армії афганського уряду.
В 1978 році Афганістан роздирали внутрішні хвилювання, відбувалася зміна влади. У 1979 р. туди прибули перші радянські військові сили. Їм вдалося вдало завершити важливі операції, наприклад, ліквідувати агресора Аміна.
У 1980 р. на асамблеї ООН була прийнята резолюція, згідно з якою радянські армії повинні були негайно покинути Афганістан. США бойкотував ОІ-1980 і надавало чимале фінансове сприяння афганських бойовиків. Приходила їм допомогу від Пакистану і королівств, що знаходяться в Перській затоці.
Такий розклад суттєво ускладнював становище військ СРСР. До середини 80-х років довелося розвивати їх чисельність. І вона перевищила 108 700 солдатів. Все це супроводжувалося колосальними витратами.
У самому ж СРСР відбувалася перебудова з ініціативи нового реформатора – Михайла Горбачова. Вона викликала багато запитань у суспільстві. Політик бачив у ній вихід зі складної ситуації. І одним із пріоритетів зовнішньої політики СРСР часів перебудови стало завершення афганської кампанії.
Ключова подія у вирішенні цієї проблеми відбулося в 1988 році, 14 квітня. У Женеві було влаштовано екстрено засідання представників урядів чотирьох держав: Радянського Союзу, США, Афганістану та Пакистану. Був укладений договір щодо швидкого врегулювання ситуації у зазначеній країні.
Був сформований графік відходження сил СРСР. Його крайні точки такі:
Моджахеди не брали участь у Женевському зборах і не поділяли багато пункти тієї угоди. І після виведення радянських військ з Афганістану в 1989 р. країну ще кілька років терзали цивільні військові протистояння.
Ця війна стала спритним ходом американських політиків. Це була вміла пастка для СРСР, яка стала однією з основ її краху.
Інші військові напрямки
У 1989 році радянські війська покинули не тільки Афганістан, але і Монголію. Паралельно СРСР допомагав виводити в’єтнамські армії з Камбоджі. Всі ці дії поліпшили зв’язки з Китаєм. Було налагоджено співпрацю з ним в багатьох сферах: торгівля, політика, культура, спорт і т. д.
Важливою рисою зовнішньої політики СРСР у 1985-1991 рр. стала відмова від прямої участі у військових конфліктах в таких країнах, як Ангола, Ефіопія і Нікарагуа. В результаті там завершилися громадянські збройні сутички, і були сформовані коаліційні влади.
Інші важливі рішення для зниження напруженості у світі з боку СРСР були наступними:
СРСР допоміг оздоровити міжнародну атмосферу, але скористатися плодами своєї роботи не зумів.
Ситуація із соцкраїнами
Зовнішня політика СРСР у 1985-1991 рр. передбачала відхід військ не тільки з вищезгаданих країн, але і з держав, що знаходяться на Сході і центрі Європи, і входять в соціалістичний блок.
У 1989-90 роках в них відбувалися «м’які» революції. Відбувалася мирна зміна влади. Винятком стала тільки Румунія, де не обійшлося без кровопролитних конфліктів.
У Європі намітилася тенденція до занепаду соціалістичного табору. Цьому сприяли наступні передумови:
СРСР не втручався в процеси, значно змінювали європейську політичну карту. Це були вимушені заходи, обумовлені горезвісним новим політичним мисленням і колосальним занепадом економіки наприкінці 80-х років.
Країна стала занадто залежна від Заходу, а також позбулася колишніх союзників і не набула нової серйозної підтримки. Її авторитет стрімко падав, і в ключових міжнародних питаннях її думка не враховувалася представниками НАТО. Західні держави більше підтримували окремо союзні утворення (республіки). Всі ці фактори призвели до краху СРСР.
І наприкінці 1991 р. у світі позначалося абсолютне домінування США. І її президент (Д. Буш – старший) привітав усіх громадян з тріумфом.
Угода РСМД
Воно було підписано США і СРСР в 1987 році, 8 грудня. Набуло чинності 1 червня наступного року. Згідно цієї радянсько-американської домовленості, обом сторонам заборонено виготовляти, тестувати і поширювати ракети наступних видів:
Під забороною опинилися і ракетні пускові механізми.
Обидві країни тотально знищили ракети 1 п. і п. 2 в початкові три роки активності договору. Паралельно усувалися і ПУ для цієї зброї, допоміжна апаратура та операційні комплекси. Щоб обидві сторони суворо дотримувалися критерії цієї угоди, до травня 2001 р. вони надсилали один одному інспекції для перевірок виробництва ракет.
Після краху СРСР обов’язки щодо практичного виконання договору випали на Росію, Білорусь, Україну та Казахстан. Вони утворили одну його сторону. Другий також залишається США. За підсумками реалізації угоди була ліквідована ціла категорія ядерної зброї.
Договір, будучи безстроковим, підтримує стабільність світової безпеки. Проте останнім часом і США, і Росія стали пред’являти один до одного претензії щодо виявлення його порушень. Обидві сторони не визнають своєї провини і вважає звинувачення бездоказовими.
