Ви напевно бачили картини цих художників. Здається, ніби їх намалював дитина. Насправді ж їх автори – дорослі люди – просто не професіонали. У живопису наївне мистецтво зародилося приблизно у другій половині XIX століття. Спочатку до нього не ставилися серйозно, та й взагалі не вважали мистецтвом. Але з часом ставлення до даного стилю кардинально змінилося.
Знайомтеся: «наїв»
Отже, що ж прийнято називати наївним мистецтвом? У живопису цим терміном позначають особливий художній стиль, творчість народних майстрів і самоучок, зберігає дитячу свіжість і безпосередність в баченні навколишнього світу. Таке визначення дає Енциклопедія мистецтв. Втім, воно також присутня в скульптурі, архітектурі, графіці.
Наївне мистецтво (або «наїв», як його ще нерідко називають) – напрям не таке вже й нове. Ще в XVII столітті в Європі непрофесійні художники створювали свої «примітивні» шедеври. Однак всерйоз ці картини ніхто не розглядав. У самостійний художній стиль наївне мистецтво виділилося лише до початку ХХ століття.
Коріння «наїву» прийнято шукати в іконописі. Ви напевно бачили такі ікони в якому-небудь сільському провінційному храмі: вони непропорційні, примітивні, непоказні, проте неймовірно душевні. Риси наївного мистецтва можна відшукати і в так званих фігурах – скульптурних зображеннях на релігійну тематику. Такі статуї прийнято встановлювати біля католицьких костелів і церков (див. фото).
Наївне мистецтво і примітивізм – це одне і те ж? На цей рахунок у мистецтвознавців існує три різні думки:
