Склад і застосування сонатної форми
Сфера використання:
- Перша частина або фінал концертів, сонат і симфоній.
- Симфонічна п’єса або увертюра.
- Хорові твори, хоча таке відбувається досить рідко.
А тепер конкретніше розглянемо, з яких частин складається сонатна форма.
- Експозиція. Головна партія (основна лінія, зазвичай пишеться в основній тональності). Зв’язуюча (покликана з’єднати головну і побічну партії, забезпечити перехід з однієї тональності в іншу). Побічна партія (тема, яка протиставляється головною, зазвичай пишеться в тональності V ступеня – домінанти тональності головної партії для мажору і III ступені для мінору); Заключна (завершальна частина експозиції, зазвичай закріплює тональність побічної партії. При цьому варто відзначити, що заключна та зв’язуюча партії повільної частини сонатно-симфонічного циклу не є самостійними, засновані на музичному матеріалі головної і побічної тим і не впливають на розвиток ідеї. Це закономірність, а не суворе правило, може змінюватись в залежності від бажання автора. Адже для композитора головне – передати суть змісту, а не дотримати всі тональні і тактові закономірності. Наприклад, це стосується творчості В. А. Моцарта (сонати №11 і №14).
- Розробка. У цій частині твір може розвиватися за кількома сценаріями. Використання тільки головної та побічної партій для досягнення художніх завдань не завжди дозволяє зробити дотримати всі музичні норми. В якості прикладу музичних творів з найбільш простий розробкою можна назвати Й. Гайдна (соната №37), С. с. Прокоф’єва (симфонія №1). Іноді вступ у творі сонатної форми відіграє особливу роль. Воно контролює швидкість розвитку (Л. Бетховен, симфонія №5, соната №8; Франц Шуберт, симфонія №8). Сонати ХХ століття мають активний розвиток тим в розробці (С. с. Прокоф’єв, соната №2; Н. К. Метнер «Соната-фантазія»). Концепція автора може передбачати такі варіанти розвитку: майбутнє розвиток головної та побічної партій; виникнення нової теми; дозрівання сполучної та заключної партій.
- Реприза. Завдання цієї частини – повернутися до тем експозиції, перетворивши тональність побічної теми в основну, а не домінантової. Тут також можливі відхилення. Реприза може продовжити розвиток середньої частини або ж з’явитися на піку кульмінації. Наприклад, як у симфонії №4 П. І. Чайковського.
Також є музичні твори в сонатній формі, які не закінчуються на репризі, а мають додаткову частину під назвою «коду». Це підсумковий розділ, який звучить після репризи. Допомагає доповнити або розширити структуру форми. Може містити в собі загальні теми або тільки одну, якою композитор за важливістю в драматургії відвів перше місце (В. Брамс, рапсодія сі мінор; В. А. Моцарт, соната №14).
Аналізуючи сонатную форму, важливо визначити основні теми і тональності, в яких вони написані. А також постаратися виявити закономірності появи таких партій і задум їх взаємодії у творі.
Цікаво відзначити, що створюється сонатна форма зазвичай для сольного інструменту.
