Найбільш чітко розглядається властивий для рококо стиль музики серед творінь клавесиніст. Французькі музиканти Франсуа Куперен і Жан Філіп Рамо були вправні і дуже проникливі у своїх творіннях, тому змогли точно відобразити дух епохи, показати її грацію і витонченість. Сьогодні багато музикантів орієнтуються на роботи відомих музикантів, намагаючись досягти таких же висот.
Настільки сильний вплив зробив стиль рококо на музику, що докорінно змінив існували на той момент способи написання симфоній.
Що таке рококо?
Рококо – стиль, який з’явився у Франції першої половини VXIII століття. Прийнято вважати, що він став апогеєм бароко. Стиль рококо в музиці виділяється за рахунок своєї яскравості, граціозності і витонченості. В інших сферах він себе виявляється зайвою, часом, завантаженістю інтер’єрів і архітектурних будов.
Джерелами натхнення музикантів і художників цієї епохи стали давні міфи, еротика. Якщо говорити коротко, стиль рококо в музиці отримав найбільше поширення і популярність в Баварії і у Франції.
Поява стилю
Виникнення бароко в музиці і в інших сферах обумовлена серйозними змінами в філософських поглядах, змінами в смаках. Ідея полягала у відображенні у своїй творчості вічної молодості, незгасимої краси і витонченості форм, прагнення втекти від реального до міфологічному.
Ідеальним чином стало спокійний плин життя пастухів у селах і селах. Поступово музика епохи рококо вже популяризується у всій Європі: в Італії, Росії, Чехії, Німеччині та багатьох інших. Причому не тільки музика, але й архітектура, література, мода прагнуть увібрати в себе нові віяння.
Рококо в Німеччині і у Франції
У Німеччині і Франції в музиці рококо виразилося найбільш яскраво. З’явилися плавні ритми, зачаровують глибоким змістом і незвичайним будовою. Будь-яка симфонія занурювала в незвіданий світ мрії, де хотілося залишатися на довгий час.
Найбільший слід у музиці того періоду залишили наступні французькі композитори:
- Луї Клод Дакен (композитор і клавесиніст).
- Жан Жозеф де Мондонвиль (диригент, скрипаль і письменник).
- Антуан Форкре (гамбист і композитор) та інші.
Серед німецьких і австрійських композиторів і музикантів слід згадати:
- Йозефа Гайдна (композитор).
- Еммануеля і Крістіана Бахов (сини відомого Йоганна Себастьяна Баха).
Характерні риси
Риси рококо в музиці сприймаються так само, як і в архітектурі, живопису, тому що не мають серйозних відмінностей. Вся музика наповнювалася різними звуковими прикрасами, мелодія не була постійною, вона весь час змінювалася. Як правило, симфонії не переходили з однієї форми в іншу. Наприклад, якщо творіння було драматичного характеру, то воно не перетворювалося в позитивне. Правда, могли бути присутніми деякі нотки, завдяки яким музика ставала багатогранною і насиченою.
Найпопулярнішим інструментом на період розвитку рококо став клавесин, за допомогою якого багато композитори створювали свої творіння. Він став уособленням в реальності стилю рококо в музиці, так як був визнаний галантним і елегантним, мініатюрним і негучним.
Він не вимагав великих умінь від музиканта, так як мав досить просту конструкцію. Правда, створені симфонії з допомогою такого простого, на перший погляд, інструменту по сьогоднішній день вражають розум. Зовні він був прикрашений різними каменями і дрібними, витонченими деталями, притаманними того часу.
Рококо в музиці коротко
У найбільш великих формах музики, таких як опера і балет, протягом проявляє себе найбільш повно. Це видно в роботах Рамо і Кампра, які базуються на впровадженні невеликих арій і танцювальних епізодів, які міцно переплетені між собою завдяки сюитному принципом.
Деякі опери вибудувані, навпаки, за рахунок яскравої сюїти, яка не має чітких сюжетних ліній. Такі роботи представлені Рамо під назвою “Галантна Індія” і Кампрой – “Венеціанські свята”. Образи персонажів виділяються за рахунок надання їм елегантності, пишності. Герої одягнені в яскраві костюми, які чимось нагадують маскарадні.
Найчастіше вдаються до використання пасторалі, де вільні, нічим не обтяжені пастухи і пастушки насолоджуються життям. Герої не мають реального схожості з дійсним станом справ серед пастухів у сільській місцевості.
Стиль рококо в музиці передбачає акцентування уваги на галантність персонажів, на незвичайні пейзажі. Використовується не тільки клавесин, але і скрипка, флейта та гобой. Музика була складена за сюитному принципом, яке з плином часу поповнювалося все більш дрібними і значущими деталями і прикрасами. Наприклад, з’явилися “вставні” танці (паспье, бурре, менует, павана). Пізніше форма спрощується, в неї включаються більш вільні танці з простими назвами, де надавалася повна свобода фантазії творця.
Що користувалося більшою популярністю?
Рококо в музиці особливо любили представники буржуа, які потішали себе симфоніями під час обідів. Найбільш популярними стали такі форми, де виявлялася фантазія автора, тобто було місце для вигадок, імітацій, сміху і веселощів.
“Курка” Рамо “або” Маленькі вітряки” Куперена користувалися приголомшливим успіхом серед вищого стану, так як здавалися найбільш потішними. Ці твори стали для багатьох музикантів прикладом, який гідний наслідування.
Часто музиканти пародіювали манеру інших або переймали їх звички і “родзинки”. “Соната-квартет” Гійома Гиймена стала найбільш яскравим відображенням цього прагнення в епоху рококо.
