Промисловість Монголії: особливості та статистичні показники

Основою монгольської економіки історично вважалося сільське господарство та тваринництво. Землі цієї держави, розташованого в південно-східній частині Азії, багаті великими родовищами природних копалин. Монголи видобувають мідь, кам’яне вугілля, молібден, вольфрам, олово і золото. На гірничу промисловість Монголії припадає значний державно-економічний сектор, однак видобуток сировини – це не єдина галузь, в якій задіяно населення країни.

Історія економіки

Свій початок історія промисловості Монголії бере з 1924 року – року проголошення Монгольської Народної Республіки. До цього періоду тут не було ні промисловості, ні такого поняття, як робочий клас. Все, чим займалося населення – це переробка продуктів тваринництва, включаючи вичинку шкіри, овчин, катання повсті, ковальське і столярне ремесло. Такі види виробництва мали кустарні риси і були спрямовані на обслуговування внутрішньогосподарських потреб місцевого населення. Ручне виробництво було представлено підприємствами з первинної обробки вовни і шкіри, столярними, слюсарними, ковальськими та іншими майстернями.

Єдиною промисловістю Монголії того періоду були вугільні шахти в урочищі Налайха. У деяких регіонах країни іноземці нелегально займалися видобутком золота і дорогоцінних металів.

У першій половині минулого століття азійська держава повністю залежало від імпорту промислових товарів з-за кордону. Саме тому одним з першорядних завдань уряду республіки було створення власних промислових підприємств. На шляху молодого і економічно незрілого держави стояли дві проблеми: відсутність кваліфікованих кадрів і матеріальних засобів. Допомога у вирішенні цих питань зробив Радянський Союз.

Період індустріального розвитку

На перших етапах почалося формування легкої і харчової промисловості Монголії. Молодий республікою того часу був закладений фундамент сучасного енергетичного блоку економіки. Ще в 20-х роках почалося повсюдне будівництво переробних підприємств. У 1933 р. в Улан-Баторі почав роботу цегляний, лісопильний і механічний заводи, була відкрита перша електростанція.

Коротко про промисловості Монголії розповісти досить складно. Прогресивний розвиток легкого і харчового сектора економіки потребувало такої паливно-енергетичної індустрії, яка змогла б задовольняти темпами виробничого зростання. Певний стрибок у розвитку вчинила вугільна промисловість Монголії. Більшість вугільних копалень в Налайхе були розширені і механізовані, а в районі Ундэр-Хане, Югоцзыря, Сайн-Шанде почалася розробка нових родовищ. Вугільна промисловість Монголії більшою мірою задовольняла внутрішній попит на тверде паливо. Зокрема, місцевий вугілля використовувався на єдиному энергокомбинате Улан-Батора в 1939 р. і невеликих електростанціях.

У той же період виникла ще одна спеціалізація промисловості Монголії – підприємства металообробного виробництва, в тому числі чавуноливарний завод. Один за одним зводилися поліграфічні, паперові фабрики, підприємства, що спеціалізуються на виготовленні будівельних матеріалів, обробці золота і ін.

Монголія сьогодні

Після розпаду СРСР допомогу від радянських республік, яка становила майже третину зовнішнього ВВП, перестала надходити, що призвело до затяжного спаду в економіці Монголії. Галузі промисловості потребували проведення кардинальних економічних реформ.

Уряд країни прийняв новий курс розвитку країни, спрямований на побудову ринкової економіки. В ході реформ був прийнятий ряд радикальних рішень в більшості сфер народного господарства. Держава перестала контролювати процес ціноутворення. Шляхом лібералізації внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності були зроблені спроби перебудувати банківську систему, енергетичний сектор, розроблені і прийняті до виконання програми щодо приватизації земель та реалізації заходів для залучення іноземних інвестицій. Монголія брати участь у міжнародних тендерах.

Однак процес реформування був припинений у результаті чинення опору комуністичного руху і політичної нестабільності, виниклої внаслідок частої зміни урядів.

Пік в кризі економіки настав у 1996 році після ряду природних катаклізм і падіння світових цін на мідь і кашемір. Але незважаючи на це вже наступний 1997 рік визнано роком економічного зростання країни. У тому ж році Монголія стала повноправним учасником СОТ. І хоча рішення Росії про заборону на експорт нафти та нафтопродуктів у 1999 році самим несприятливим чином позначилося на стані економіки Монголії, країна продовжила впевненими кроками йти вперед.

З 1999 року рішенням СОТ цьому молодому і перспективному державі щорічно надають фінансову допомогу країни-партнери: Китай, Росія, Південна Корея, Японія. І хоча економічні показники і ступінь розвиненості промисловості в Монголії складно назвати передовим, багато експертів вважають економіку цієї країни найбільш прогресуючою у всьому світі. На їхню думку, потенціал у держави величезний, враховуючи запаси мінеральної сировини, розробка якої поки що знаходиться на початковій стадії.

Дивіться також:  Рум-сервіс в готелі: технологія і організація

Основа промисловості: природні і трудові ресурси

Незважаючи на безліч родовищ цінної мінеральної сировини, їх розробка не ведеться в повній мірі із-за численних обмежень. У Монголії ведеться видобуток бурого вугілля на чотирьох родовищах, а в південній частині країни, в районі гірського масиву Табан-Толгой виявлені поклади кам’яного вугілля. За попередніми даними, геологічні запаси становлять мільярди тонн. Ведеться активна розробка невеликих вольфрамових надр і ділянок, багатих плавиковым шпатом. Виявлення мідно-молібденових руд на горі Эрдэнэтийн-овоо послужило підставою для створення гірничо-збагачувального комбінату, навколо якого розташувався індустріальний містечко Эрдэнэт.

Нафтова промисловість Монголії активно розвивається з середини минулого століття. Одним з основних підприємств даної галузі є нафтопереробний завод в Сайн-Шанда – місто, розташоване неподалік від кордону з КНР.

Поруч з озером Хубсугул були виявлені масові поклади фосфоритів. Однак сьогодні розробку родовища призупинили, навіть не давши їй розвитися в повній мірі із-за екологічної небезпеки. Відомо про скупчення в надрах землі цеолітів – пошуки цього матеріалу Монголія здійснювала спільно з СРСР. Однак сьогодні видобуток цих мінералів алюмосилікатної групи, що використовуються у сільському господарстві для биостимуляционных процесів адсорбції, практично не ведеться через брак фінансування.

Розвиток будь-яких галузей промисловості Монголії залежить від трудових ресурсів. Чисельність населення станом на 2018 рік становить 3,119 млн осіб, з них приблизно третина – громадяни працездатного віку. Частина населення (близько 40 %) зайнята в сільському господарстві, в промисловості Монголії – близько 20 %. Решта населення працює в сфері послуг, займається приватним підприємництвом і веденням домашнього господарства. Рівень безробіття знаходиться на рівні 9 %.

Виробництво продуктів харчування

Коротко про промисловості Монголії, яка забезпечує потреби населення в продуктах харчування, можна сказати так: на цей сектор економіки припадає близько 40 % від всього виробництва. У цій галузі активно розвиваються виробництва молочної та м’ясної продукції. У дрібних населених пунктах (аймаках) споруджені численні маслозаводи і сепараторні пункти. Варто відзначити, що буквально кілька десятиліть тому Монголія і розраховувати не могла на виробництво товарного вершкового масла. Сьогодні ж воно є однією з найбільших експортних позицій.

Основним інгредієнтом для харчової промисловості в Монголії є молоко. В Улан-Баторі діє молочний завод який за добу переробляє десятки тонн молока і вершків. Усі виробничі процеси на даному підприємстві давно автоматизовані та механізовані. Столичний випускає молокозавод пастеризованную молочну та кисломолочну продукцію, масло, сир, солодкі глазуровані сирки, морозиво. Це підприємство є провідним заводом харчової промисловості в Монголії.

Недалеко від Улан-Батора функціонує великий м’ясокомбінат, оснащений сучасною технікою, завдяки якій цеху заводу демонструють високі виробничі результати. У комплексі м’ясокомбінату діють цехи з переробки м’ясної продукції, відділи по виготовленню напівфабрикатів, ковбас, консервів. Переважна частина товарів м’ясопереробної галузі експортується в інші країни.

Крім м’ясного і молочного виробництва, харчова промисловість Монголії представлена маслоробної, кондитерської, хлібопекарської, лікеро-горілчаної, рибної та іншими галузями. Кілька років тому в республіці почала стрімко розвиватися новий напрям харчової промисловості — борошномельне виробництво. На сьогоднішній день країна забезпечує потребу своїх громадян у борошні за рахунок продукції національних виробників. Крім млинового комбінату в Улан-Баторі, який випускає понад 30 тис. тонн борошна щорічно, діє ряд механізованих борошномельних фабрик в аймаках.

Промкомбінат в Улан-Баторі

Серед заводів легкої промисловості в Монголії необхідно в першу чергу зазначити промисловий комбінат у столиці – це одне з найбільших підприємств, що займається переробкою сільськогосподарської продукції. Промкомбінат в Улан-Баторі був побудований в 1934 році. Згодом дане підприємство стали називати кузнею професійних кадрів промисловості часів соціалізму. Промкомбінат складається з комплексу заводів і фабрик, оснащених сучасним обладнанням. Тут функціонують шерстомойные, суконні, камвольные, валяльно-повстяні, взуттєві, шорні і текстильні цехи. Улан-Баторский промкомбінат включає в свою структуру також шевровый, хромовий, овчинно-шубний, шкіряний та інші заводи. Основна продукція, яку випускає комбінат:

  • різні вовняні тканини;
  • повсть;
  • драп;
  • сукно;
  • взуття для всіх сезонів;
  • валянки;
  • ковдри з верблюжої вовни;
  • сумки;
  • верхній одяг.
Дивіться також:  Кукурудза: походження, історія та застосування

Вироби комбінату користуються попитом не тільки всередині країни, їх експортують в інші країни. Промкомбінат прагне до розширення виробничої сфери. По мірі розвитку даного холдингу його окремі цехи вже давно набули статусу самостійних підприємств.

Поступ у галузях важкої промисловості

Протягом останніх років в країні спостерігається позитивна динаміка в розвитку енергетичної, кам’яновугільної, нафтовій, металообробній, гірничорудної, будівельної, деревообробної та інших виробничих сфер. Показники середньорічного приросту перевищують аналогічні цифри в інших колишніх соціалістичних республіках. Темпи зростання промисловості Монголії дивують багатьох експертів у галузі економіки, оскільки ця країна, що не так давно вважалася найбільш відсталою, впевненим кроком наближається до рівня передових держав.

З метою розвитку основних галузей народного господарства монголи прагнуть вивести промислове виробництво на новий рівень, відповідний середньосвітовими показниками. Особливу увагу уряд країни приділяє створенню та налагодженню власного хіміко-фармацевтичного, біологічного виробництва, що відіграє величезну роль для розширення основного сектора економіки – тваринницького і сільського господарства Монголії. У промисловості, як уже було зазначено, задіяно приблизно 20 % працездатного населення, в той час як розведенням худоби, землеробством, вирощуванням рослинних культур займається майже 40 % працездатних громадян.

Індустріалізація монгольських міст і розвиток вугільної промисловості

Коротко про спеціалізаціях і галузях промисловості Монголії, які становлять основу паливно-енергетичного блоку економіки країни, можна сказати те, що вони є фундаментальними у розвитку народного господарства. Вугільна промисловість республіки займає основне місце в даному сегменті. Сьогодні в Монголії ведеться видобуток бурого і кам’яного вугілля на 13 великих родовищах. Найбільш затребуваною для експорту продукцією є коксівне і високосортний вугілля, яке видобувають у Налайхинском районі під Улан-Батор.

Вугільний басейн окремих районів Монголії, зокрема в аймаках Уверхангая і Сухе-Батора діючі шахти повністю забезпечують потребу в твердому паливі не тільки своїх населених пунктів, але й деяких сусідніх. Не так давно були здані в експлуатацію нові вугільні шахти і оснащено новою технікою старі підприємства. Цей крок закономірно привів до підвищення середньорічних показників видобутку більш ніж на 10-15 %.

Одночасно з вугільними покладами в ході розробок родовищ нерідко виявляються природні запаси руд, азбесту, вапна та іншого цінного сировини. Одним із стрімко розвиваються індустріальних центрів сьогодні вважається Дархан-Уул. Тут, у межах Шарын-Гольські вугільного басейну будується промислово-енергетичний комплекс, який дозволить забезпечити вугіллям всі сфери народного господарства і потреби населення. Саме тому місто Дархан-Уул монголи називають «квіткою дружби». У будівництві цього комплексу значну допомогу республіці надають країни колишнього СРСР (Росія, Казахстан), Китай, Японія, Канада. Головними об’єктами комплексу повинні стати кілька великих вугледобувних підприємств, залізничний транспортний вузол, високовольтна лінія електропередач та елеватор. На сьогоднішній день тут відбувається процес зародження ще одного економіко-культурного центру Монголії.

Видобуток нафти, виробництво електроенергії

По мірі зростання паливної бази і промислових галузей у цілому виробництво електричної енергії доводиться виводити на новий рівень. Ще кілька десятків років тому про електрику навіть не чули у віддалених регіонах. Сьогодні ж потреба в електрифікації пояснюється не тільки побутовими потребами населення, а в першу чергу необхідністю механізації і автоматизації виробництва в країні і збільшення показників готової продукції. У аймачных центрах функціонують місцеві електропідстанції.

На відміну від інших індустріальних галузей, нафтопереробна є порівняно молодою спеціалізацією в промисловості Монголії. Галузь поки що перебуває на стадії становлення., але при цьому половину бензину для своїх потреб країна виробляє сама, решту – імпортує.

Єдиний великий центр нафтопереробки знаходиться в Східній Гобі. Тут не так давно з’явився молодий місто — Дзунбаян, в якому розміщені також об’єкти інфраструктури і культурно-побутового значення. Східна Гобі задовольняє майже половину потреб Монголії в паливної продукції.

Дивіться також:  Плівка ПЕТ - що це таке? Опис, види, властивості, застосування

В зв’язку з розширенням виробничої та обробної промисловості, в Монголії з кожним роком збільшуються показники витрат електроенергії, що спонукає уряд до розгляду питання про зведення нових ТЕС.

Видобуток мінеральних руд і металів

Гірничодобувна промисловість забезпечує Монголію:

  • золотом;
  • марганцем;
  • вольфрамом;
  • магнітним залізняком;
  • свинцевими рудами;
  • гірським кришталем;
  • бірюзою та іншими кольоровими дорогоцінними металами;
  • сіллю.

Поряд з місцями великих родовищ вибудовують гірничорудні і переробні підприємства. Монголія експортує в інші країни вольфрам, плавиковий шпат та окремі види кольорових металів. Чорна металургія в Монголії представлена обробляють механічним заводом з чавуноливарний цехом в Улан-Баторі. На внутрішню та експортну продаж тут випускається сільськогосподарське обладнання, ручні інструменти, дрібна техніка.

У республіці видобувається мармур, вапняки, азбест, гіпс, мінеральні фарби. Видобуток сировини даного типу дозволяє розвивати промислову галузь будматеріалів. За останні кілька років були здані в експлуатацію кілька десятків підприємств, включаючи домобудівний комбінат в Сухе-Баторі. Вони займаються виробництвом вапна, цементу, цегли, шиферу та інших будівельних товарів. Окремої уваги заслуговує завод великопанельного домобудування в столиці Монголії, скляний комбінат в Налайхе, залізобетонний і цегляні заводи в Улан-Баторі. У цехах застосовуються комплексні механізовані технології. Всі підприємства оснащені сучасною технікою.

Виробництво будівельних матеріалів та їх продаж населенню за доступною ціною – це важливий аспект для народу, який в недавньому минулому вважався кочовим. Переходу монголів на осілість сприяє масштабне будівництво упорядкованих будинків, об’єктів інфраструктури, розвитку мережі громадського транспорту в містах і аймаках.

Аграрне господарство

Міністерство сільського господарства і легкої промисловості Монголії робить все для того, щоб підтримувати аграрний сектор економіки і створювати для його розвитку максимально сприятливі умови. Сільське господарство на протязі всієї історії існування цієї держави лежало в основі його економіки. В умовах переходу до ринкової моделі значення аграрного сектора не зменшилася. У ньому задіяна майже половина трудового резерву Монголії, хоча ще 50-60 років тому цей показник досягав 80 %. Сільське господарство забезпечує понад 40% усього ВВП. Монголи займають третє місце в світі за поголів’ям худоби на душу населення, поступаючись першістю Австралії і Нової Зеландії.

Майже до середини минулого століття, поки промисловість проходила процес становлення і перетворення в самостійну сферу, аграрне господарство залишалося єдиною виробничою галуззю. Ще в ті часи готову продукцію постачали на експорт, що дозволяло отримувати майже 60 % національного доходу. З часом ця частка скорочувалася і сьогодні становить 35-40 %, причому більше половини експортної продукції є сировинний.

Від рівня і темпів розвитку сільського господарства залежать найважливіші економічні показники в цій країні. Зокрема, витрати на сільськогосподарська сировина є основною частиною витрат на виробництво товарів легкої та харчової промисловості. Міністерство сільського господарства Монголії постійно працює над створенням нової концепції і методик, які дозволили б зробити мінімальними витрати і підвищити продуктивність готової продукції.

Пасовищне тваринництво – це переважаючий вид господарської діяльності, якою займаються монголи. За деякими даними, на одну людину тут припадає 12 голів худоби. У деяких аймаках худоба є умовною грошовою одиницею в угодах матеріального характеру. На відміну від тваринництва, землеробство у сучасної Монголії відіграє другорядну роль.

Завершення

Розвиток промисловості призвело до формування робочого класу по моделі пролетаріату СРСР. У процесі навчання спеціалізованих робочих кадрів важливу роль зіграло участь Радянського Союзу. Частина монголів набувала досвід і знання, працюючи на своїх підприємствах під керівництвом присланих радянських майстрів. Навчання вони проходили в спеціальних гуртках, технічних секціях, навчальних комбінатах. Інші ж отримували освіту безпосередньо в СРСР. Таким чином, Монголія – це приклад загальнонаціонального прагнення до економічного процвітання своєї країни шляхом розвитку промисловості, раціоналізації виробничих процесів та економії ресурсів.