Будь-яка людина, хоч раз стикалася з / із розглядом пристрої комп’ютера або навіть деяких мобільних девайсів, знає, що в якості одного з найбільш необхідних пристроїв в них присутній відеокарта, часто звана графічним прискорювачем або графічним адаптером. Далі пропонується розібратися, навіщо в комп’ютері потрібна відеокарта, а також з’ясувати деякі важливі моменти, пов’язані з принципами роботи таких пристроїв, їх встановленням і залученням в певний момент часу якогось одного девайса, якщо їх є декілька.
Що таке відеокарта в загальному сенсі?
Власне, що це за пристрій, неважко здогадатися вже з його назви. Основним призначенням такого обладнання є обробка і передача цифрового відеосигналу на монітор стаціонарного комп’ютера або екран ноутбука. Грубо кажучи, за все, що ви бачите на екрані, як раз і відповідає графічний адаптер. Але чому ж тоді іноді його називають прискорювачем?
Справа в тому, що центральний процесор і оперативна пам’ять можуть не справлятися з обробкою такого типу даних, а для прискорення обробки сигналу та зниження навантаження на обчислювальні ресурси основних компонентів задіюється саме відеокарта.
Але якщо повною мірою розбиратися, навіщо в комп’ютері потрібна відеокарта, необхідно чітко уявляти, у яких саме областях може використовуватись таке обладнання. Крім свого прямого призначення, графічний прискорювач може виконувати й інші ролі, оскільки деякі моделі відеокарт можна охарактеризувати, як якусь подобу комп’ютера в комп’ютері. В даному випадку мова йде виключно про адаптерах дискретного типу.
Навіщо в комп’ютері потрібна відеокарта?
Одним з найбільш пріоритетних напрямків використання описуваного типу обладнання, звичайно ж, є сучасні комп’ютерні ігри.
Ймовірно, багато користувачів перед установкою такого програмного забезпечення читають обов’язкові або рекомендовані системні вимоги, де чітко вказується, що відеокарта повинна мати якісь певні параметри. В даному випадку мова йде про виконання обчислень з плаваючою комою, які використовуються в сучасних іграх при обробці складних текстур і промальовування графічних деталей. Це ні для кого не секрет.
Цілком очевидно, що відеокарта необхідна і при підключенні до комп’ютерного пристрою, скажімо, телевізійних панелей з використанням спеціальних виходів і роз’ємів, оскільки саме прискорювач здійснює трансляцію сигналу на підключені девайси.
Але от відносно новим напрямком є те, що сьогодні прийнято називати блокчейном – своєрідним «выуживанием» з інтернету кріптовалюти (биткоинов).
І тут потужність та обчислювальні здібності графічного чіпа відіграють першорядну роль, а при цьому характеристики центрального процесора і оперативної пам’яті є несуттєвими.
Основні типи графічних прискорювачів
Серед графічних прискорювачів сьогодні розрізняють лише два основних типи: інтегровані і дискретні. Перші являють собою спеціальні мікросхеми, упаяні безпосередньо в материнську плату, а другі відносяться до знімних пристроїв, які підключаються до основної плати через спеціальні слоти.
Інтегровані адаптери
Вбудовані відеокарти, як вже було сказано, інтегруються прямо в основну плату (якщо хочете, «вшиваються» у неї без можливості швидкої заміни).
Такі пристрої є досить малопотужними і можуть використовуватися виключно при роботі з найпростішими програмами, для яких обробка графіки і відео не передбачена взагалі. Такі адаптери мають деяку виділяється пам’ять (щось на зразок ОЗП), однак в процесі роботи використовують виключно обчислювальні ресурси центрального процесора і оперативної пам’яті. А ось для запуску комп’ютерних ігор, програмних продуктів, орієнтованих на обробку відео, або складних інженерних додатків потрібно саме дискретний адаптер.
Дискретні графічні прискорювачі
Відеокарти цього типу як раз і можна віднести до розряду міні-комп’ютерів, вбудованих в основні. Справа в тому, що практично всі сучасні дискретні карти обладнані власними графічними процесорами і оперативної (виділеної) пам’яттю (GDDR3 або більш нової і дорогий модифікацією GDDR5), які, за великим рахунком, від основного ПРОЦЕСОРА і ОПЕРАТИВНОЇ пам’яті не залежать взагалі.
Крім того, відеокарти цього типу обладнані і власними системами охолодження (пасивної чи активної). Пасивне охолодження полягає в тому, що нагріте повітря просто відводиться через отвори в корпусі, а активне передбачає наявність ще й власних кулерів (вентиляторів), що працюють за тим же принципом, що й основна система охолодження ПК.
Пристрій відеокарти комп’ютера цього типу, як вже можна було здогадатися, дуже схоже на основну схему цілісного ПК (хіба що окремої «материнки» у них немає). Що ж стосується встановлення таких адаптерів на основну плату комп’ютера, на ній передбачені спеціальні слоти загального стандарту PCI, які прискорювач вставляється і може бути витягнутий при необхідності заміни. В цьому відношенні встановлення відеокарти на комп’ютер стає більш простий, оскільки у випадку з інтегрованими адаптерами, останні доведеться випоювати, ніж без спеціальних знань і навичок займатися не рекомендується.
Але ж сучасні ПК і ноутбуки такі, що можна зустріти конфігурації, в яких встановлено кілька відеочіпів. Для чого це потрібно і як між ними перемикатися при необхідності задіяння одного з них або всіх разом, і далі розберемося.
Як на комп’ютері включити відеокарту потрібного типу при наявності двох і більше адаптерів?
Тепер припускаємо, що в конфігурації лептопа або стаціонарного комп’ютерного терміналу є два прискорювача графіки, але один з них є інтегрованим, а другий дискретним (системи для блокчейна не розглядаємо, оскільки їх у деякому сенсі можна віднести до складних серверних платформ, на яких використовується не два відеоадаптера, а кілька десятків).
Отже, навіщо на комп’ютері потрібні дві відеокарти? З одного боку, відповідь цілком очевидна: для того, щоб у разі виходу з ладу одного пристрою, можна було використовувати друге. Але це не завжди так. Справа в тому, що якщо підійти до перемикання відеокарт між собою для різних потреб, можна отримати дуже велику користь. Наприклад, для роботи з офісними програмами чи іншими найпростішими програмами можна задіяти вбудований (інтегрований) адаптер, а для тих же новітніх ігор активувати дискретну карту.
Що стосується переключення між чіпами, в найпростішому випадку можна скористатися налаштуваннями первинних систем BIOS/UEFI. Проте куди більш ефективним методом є застосування спеціальних керуючих утиліт, які встановлюються або разом з драйверами дискретних карт, або окремо (за бажанням користувача).
У тій же «Панелі управління NVIDIA» можна вибрати програми, для яких автоматично включатиметься дискретна відеокарта, а для роботи інших можна залишити інтегрований чіп.
Не менш популярною програмою для керування картами AMD під назвою Catalyst вибір режиму електроживлення у вигляді схеми високої продуктивності автоматично включає дискретний адаптер, а установка режиму економії енергії рівносильна активації інтегрованого чипа.
Дещо наостанок
Навіщо в комп’ютері потрібна відеокарта, здається, багатьом вже стало зрозуміло. Залишається додати декілька слів з приводу виникнення окремих конфліктних ситуацій. Нерідко можна зустріти поява синіх екранів, в описі яких вказуються помилки драйверів відеокарт, коли ОС не стартує взагалі, причому зазвичай це стосується виключно адаптерів дискретного типу. Ось тут-то за рахунок включення в BIOS інтегрованого чипа і з’являється можливість нормального завантаження операційної системи з подальшим усуненням проблем, що виникли на рівні керуючого.
Непрямим висновком можна назвати і постійну перевірку актуальності встановлених драйверів. Їх оновлення найкраще робити або за рахунок додатково встановлених «рідних» програм від виробників відеокарт, або за допомогою автоматизованих програм вузькоспрямованої дії зразок (Driver Booster, SlimDrivers, DriverPack Solution тощо).
