Канючити – це що?

Канючити – це дієслово недоконаного виду, що позначає стан людини, який принижено просить або благає про що-небудь. В основному вживається в розмовній мові та молодіжному жаргоні, коли необхідно підкреслити зневажливий тон.

Історія слова “клянчити”

З етимологічного словника Крилова можна дізнатися, що це слово було запозичене зі старослов’янської мови. Там зустрічається схоже вираз “клячати” – стояти на колінах. Є теорія, що саме воно стало першоджерелом для слова “клянчити”, коли виникла необхідність висловити просить стан людини, заради своєї мети постає в принижену позу. Але інформація зі словника Преображенського суперечить цьому. Згідно даним видання “клянчити” – це слово, що має близьку спорідненість з російським “шкапа”. Тому на даний момент не існує єдиної думки про походження цього слова.

Синоніми

Синоніми – це близькі за змістом слова, якими без праці замінюють головне.

До синонімів слова “клянчити” можна віднести наступні: випрошувати, канючити, жебракувати, торгуватися, благати, домагатися, позичати і так далі.

Характеристика

Згідно з правилами російської мови слово “клянчити” можна охарактеризувати наступним чином:

  • Корінь – клянч, суфікс і закінчення – ть.
  • Однокорінне слово виканючити.
  • Вид – недосконалий.
  • Відмінювання – II.
  • Зміна особам: 1-е особа – клянчу (єдиний. число), клянчим (множ. число); 2-е особа – клянчишь (єдиний. число), клянчити (множ. число); 3-е особа – клянчить (єдиний. число), канючать (множина).
  • Час: клянчим (справж.), клянчили (мину.), будемо клянчити (буд.).
  • У минулий час змінюється за родами: чоловік. рід – канючив; дружин. рід – клянчила; середовищ. рід – клянчило.
  • Транскрипція: [кл’ан’ч’іт`], де [к] – согл., глух. пар., твердий.; [л`] – согл., дзвін. непар., сонор., мягк.; [а] – глас., удар.; [н`] – согл., дзвін. непар., сонор., мягк.; [ч`] – согл., глух. непар., тверд., шип.; [і] – глас., безуд.; [т`] – согл., глух. пар., мягк. Літера ь не позначає звука.