Про сюжет
Роман розповідає про події, які відбуваються в двох історичних періодах – Громадянська війна (1918) і час 1990-х, точніше, їх середини. Оповідання ведеться від імені поета-декадента Петра Порожнечі, яка волею автора існує одночасно в обох часових просторах.
Познайомившись в революційному Петрограді з легендарним комдивом Василем Чапаєвим, Порожнеча відправляється з ним на фронт, щоб стати комісаром. Проте в дійсності (а це 90-ті роки) Петро знаходиться на лікуванні у психіатричній клініці і проходить експериментальний курс лікування під наглядом професора Канашникова.
Професор пояснює тільки що надійшов головному герою суть його методики: для лікування кожного з чотирьох мешканців палати необхідно стати учасниками подій, що відбуваються у внутрішньому світі – але не свого – а сусіда. Занурення в чужу реальність є запорукою одужання всіх чотирьох – Канашников називає цю методику “спільним галюцинаторним досвідом”.
По суті ж про фабулі роману досить влучно висловився критик і письменник Дмитро Биков:
Сюжету в звичному розумінні у романа немає і бути не може. У психіатричній лікарні нудиться божевільний Петро Порожнеча, вообразивший себе поетом-декадентом початку століття. Ця «помилкова особистість» домінує в його свідомості. Петро Порожнеча живе в 1919 році, знайомиться з Чапаєвим, який виглядає у Пєлєвіна своєрідним гуру, вчителем духовного звільнення, закохується в Анку, освоює тачанку (touch Анка, розшифровує він для себе її назва), ледве не гине в бою на станції Лозова (де, до речі, знаходиться і його психлікарня), а попутно вислуховує бреди своїх товаришів по палаті.
