Болоньский заповідник порівняно молодий, створений з метою збереження і подальшого вивчення водно-болотних комплексів, що займають територію Нижнього Приамур’я. У цих місцях пролягають найважливіші міграційні шляхи численних птахів і ссавців. Заповідник включений в Список водно-болотних угідь міжнародного значення. Це важливе місце концентрації багатьох видів навколоводних і водоплавних птахів.
Історія створення
Болоньский заповідник є наймолодшим в Далекосхідному регіоні. Заснований в 1997 році.
Історія цієї заповідної зони почалася не з нуля. Охоронювані природні території існували в цьому регіоні, починаючи з осені 1976 року, коли в цих місцях був створений сезонний заказник «Сельгон», що мав місцеве значення. Площа його становила 48 тис. га. До його складу увійшли території від середньої течії до гирла річки Сельгон і мілководні озера Килтасин і Альбите.
Подальший розвиток особливо охоронювана територія в районі озера Болонь отримала в серпні 1984 року, коли був створений державний мисливський заказник крайового значення під назвою «Симминский», до складу якого увійшов і «Сельгон». Основна мета його створення – охорона навколоводних і водоплавних птахів та місць їх проживання біля озера Болонья. Функції заповідника – охорона копитних тварин і мігруючих птахів.
Природоохоронна зона сьогодні
За всі ці роки заповідник Болоньский відбувся як досить значуща природоохоронна, просвітницька та наукова організація. І на сьогодні це територія співпраці багатьох організацій (державних і суспільних) і місцевого населення. Офіс заповідника являє собою досить серйозну організацію, де працюють відділи науки, охорони, екологічної просвіти та забезпечення основної діяльності.
Займає заповідна зона територію водно-болотних угідь Среднеамурской низовини площею понад 103 тисяч га. Під охороною знаходяться місця гніздування багатьох різновидів птахів, широколистяні ліси, а також обширні заболочені території, більшою мірою порослі ендемічної рослинністю.
Річки Симми і Сельгон, а також озеро Болонь, що протікають по території заповідника, теж є водно-болотними угіддями міжнародного значення.
Розташування
Територія Болоньского заповідника простягається в найнижчому ділянці Середньо-Амурської низовини і захоплює пониззя (ділянку гирла) басейну Симми і декількох інших річок, що впадають в озеро Болонья.
В адміністративному відношенні місце займає території Нанайского і Амурського районів Хабаровського краю. Складена вся територія з відкритих ландшафтів з весняним рясним зволоженням.
Особливості
Основні біотопи Болоньского природного заповідника — це осоково-вейниковые і осоково-різнотравні луки. Другий за значимістю групою біотопів є численні річки, береги яких в основному складаються з берези, модрини, дуба й осики. Прилеглі до всіх водоймищ ландшафти – це різні асоціації чагарників.
Рельєф місцевості не відрізняється особливою різноманітністю. В середньому коливання висот складають близько 3,5 метрів, а по максимуму вони не перевищують 8 метрів.
Слід зазначити, що річок в заповідній зоні трохи, і найбільшими з них є Харпи і Симми. Їх басейни мають чималу кількість приток, велика частина з яких протікають за межами зони, що охороняється. Південно-західний ділянка озера Болонь входить до складу заповідника. Середня глибина водойми в літню пору становить 2,5 метра, причому коливання її багато в чому залежать від стану рівня води в річці Амур. Взимку, коли рівень води в озері дуже низький, Болонь промерзає майже повністю.
Клімат території Болоньского заповідника континентально-мусонний, з відносно малосніжною і холодною зимою і теплим вологим літом. Січнева середньомісячна температура досягає -28 С, максимальна температура влітку досягає +40 ºС.
Різноманітність флори
Як зазначалося вище, більшу частину території (80 %) займають болота. Інші ландшафти, типові для Болоньского заповідника (фото можна побачити в статті), – невеликі ліси, березові і осикові, чагарники і заболочені луки. Всі річкові береги і береги водойм (озер і проток) оточений потужними заростями вейніка Лангсдорфа, що представляють собою прекрасне притулок для багатьох тварин. В Червону книгу входять зростаючий в цих місцях півонія гірський і чортів горіх.
У зв’язку з тим, що величезна заповідна територія являє собою водно-болотне простір, на території охоронної зони спостерігається величезна різноманітність птахів і відзначається масова концентрація їх гніздування.
Фауна
У весняну та літню пору в заповіднику зустрічаються численні зграї лебедів, куликів, качок, гусей і журавлів. Мешкають тут 24 рідкісні різновиди, внесені до червоної Книги різних рангів. Разом з пролітними птахами їх загальна кількість становить понад 35 видів, серед яких сова иглоногая, білий лелека далекосхідний, чорний і японський журавлі, лелека чорний, білий гусак, сапсан, мандаринка, скопа та інші.
Варто відзначити, що найбільший потік перелітних навколоводних і водоплавних птахів проходить через оз. Альбите. У цих місцях в період весняної міграції на відпочинок накопичується до 150 тисяч, а в осінню пору – до 250 тис. водоплавних птахів. Рівнини, що оточують озеро, влітку являють собою хороші кормові угіддя для тварин Болоньского заповідника: бурого ведмедя, козулі і лося. Мешкають тут і кабан, гімалайський ведмідь, собака єнотовидний, изюбрь, борсук, ондатра і американська норка.
Пам’ятки
Основна визначна пам’ятка заповідника – велика різноманітність рідкісних видів перелітних птахів. Особливо вражають весняні скупчення водоплавних птахів на озері Альбите. Для відвідувачів, охочих побачити цю приголомшливу картину своїми очима і дізнатися більше про життя птахів, на території заповідника організовуються спеціальні екологічні маршрути під назвою «Пташиний перехрестя».
Нещодавно в селі Джуен був побудований цікавий етнографічний комплекс, що представляє собою своєрідне поселення нанайці (кінець XIX – початок XX ст.), що включає в себе комору, зимове помешкання і вішала. Тут можна ознайомитися зі старовинними звичаями і побутом нанайців. Це унікальне місце дивовижної історії, культури і природи Далекого Сходу.
Під час туристичного маршруту по озеру Болонь відбувається зупинка на острові, має вулканічне походження, під назвою Ядасен. На ньому туристів знайомлять з легендою нанайців, що розповідає про озеро на острові.
Як дістатися?
Болоньский заповідник – досить цікавий об’єкт для туристів і мандрівників. Дістатися до нього легко і просто.
З міста Комсомольськ-на-Амурі можна їхати автобусом №220. З Хабаровська – поїздами № 351 до станції «Милка» та №667, а також автобусом №300. Їхати до автовокзалу міста Амурска, далі міським маршрутним автобусом №4 слідувати до зупинки «Набережна першобудівників». Вийшовши з автобуса, потрібно йти по вулиці Амурської до будинку №14.
Початок подорожі по цікавих маршрутах Болоньского заповідника – Амурск.
Межі заповідника
Південна межа простягається від гирла річки Вахтар вгору за течією по правому березі до гирла річки Лівий Вахтар, і далі – за течією вгору до самих витоків. Потім – по прямій лінії до джерела Ягідний.
На заході границя заповідника йде від ключа Ягідний за течією вниз до впадання його в річку Сельгон. Потім лінія кордону проходить на північ по прямій лінії до вододілу між двома річками: Харпи і Сельгон.
Східна межа Болоньского заповідника починається від витоків р. Хылга в південному напрямку по вододілу приток річки Симми до ключа Кирпу. Далі – вниз за течією до гирла, а потім по правому березі річки Симми до гирла річки Вахтар.
Північна границя заповідника йде по вододілу річок Харпи і Сельгон до урочища Релочная ланцюг. Потім вона проходить по урочищам Сопюрун і Релочная ланцюг до річки Харпи і далі по ній до її гирла. Далі кордон йде через протоку Халилга до острівця Ерсуын і за його північним узбережжям до протоки Ерсуын. Пройшовши через неї, межа простягається до східного берега озера Болонь, і далі по цьому березі йде до гирла річки Хылга. Потім йде за її течією вгору до витоків.
В якості висновку
Якщо говорити про Болоньском заповіднику коротко, цікава і різноманітна в плані природних багатств ця Далекосхідна природоохоронна зона. Як зазначалося вище, через велику територію проходять найважливіші в Приамур’ї шляхи міграції ссавців і птахів. Ключова роль у забезпеченні відтворення і виживання навколоводних різновидів птахів належить великим водно-болотним угіддям заповідника. Особливо це стосується таких вразливих птахів, як далекосхідний лелека, журавель японський і орлан-білохвіст.
Цей регіон має важливе значення і для підтримки на належному рівні популяції приамурського лося. Значимість цього унікального заповідника для біологічного різноманіття всього регіону в цілому велика, і вона відзначена багатьма відомими вітчизняними дослідниками.
Для багатьох цей заповідник часто асоціюється з лелекою далекосхідним, так як група його гнізд в цих місцях є найбільшою на території Хабаровського краю.
