У 1989 році у виданні «Новий світ» було опубліковано один з найбільш неоднозначних творів цього письменника, що отримало назву «Стройбат». Це повість про життя в казармах Радянської армії і її колись незмінних аспектах: кругової поруки і вседозволеності старослуживих, але також і про міцну дружбу і взаємодопомогу.
«Стройбат» – не єдиний твір письменника Сергія Каледіна. Крім нього, з-під пера цього автора вийшло ще кілька повістей і оповідань. Багато з них були перекладені на англійську, німецький, французький, датський, шведський та інші мови.
Біографія письменника Сергія Каледіна
Майбутній письменник, чиє повне ім’я Сергій Євгенович Каледін, народився 28 серпня 1949 року в Москві. Його батько Євген Олександрович Беркенгейм був інженером, а мати Тамара Георгіївна Калякина – перекладачкою. Сергій отримав своє прізвище «Каледін» від другого чоловіка матері.
У шкільні роки Сергій Каледін мав репутацію хулігана і задираки. Він закінчив 8 класів, так як в дев’ятому був виключений за черговий свій проступок.
Не маючи вищої освіти, Каледін встиг випробувати себе в безлічі різних професій: він працював могильником, кочегаром, сторожем, був учнем кресляра. Поступив в Інститут зв’язку, але, провчившись один курс, написав заяву з проханням відрахувати його.
Через деякий час Сергій Каледін був покликаний в армію. За власним бажанням письменник служив у стройбаті. Отримані враження і спогади пізніше стали матеріалом для повісті «Стройбат».
Дебютом Каледіна як письменника стала повість «Смиренне кладовище», що вийшла в журналі «Новий світ» у 1987 році. У 1991 і 1996 рр. були опубліковані повісті «Поп і працівник» і «Тахана Мерказит».
В даний час Сергій Каледін живе в Москві, де продовжує працювати над новими творами.
Бібліографія. «Смиренне кладовище»
Як і у випадку з повістю «Стройбат», сюжет якої заснований на особистому досвіді Каледіна, отриманого під час служби в армії, твір «Смиренне кладовище» так само відображає враження і спогади автора про його роботу могильником.
У «Смиренному цвинтар» Сергій Каледін розкриває читачеві всі подробиці цвинтарного побуту, аж до самих мерзенних і страшних деталей. З діловитим професіоналізмом він описує роботу могильника: процес створення ями, поховання, встановлення надгробків і пам’ятників. Каледін не забуває згадати і про те, як продаються давно забуті могили для перепоховання.
Головний герой повісті – могильник Льошка Воробей, чоловік зі складною долею. У його житті були жорстокий батько, померла від раку мати, нескінченні поневіряння, відбування терміну в колонії. Воробей постійно п’є, як і його дружина, терпить побої чоловіка.
Однак навіть у цьому страшному цвинтарному світі є місце надії і людяності. Повість Сергія Каледіна саме про це.
У 1990 році за «Смиренного цвинтаря» був поставлений спектакль.
«Чому програли війну»
У цьому оповіданні Каледін аналізує події Другої світової війни. Тут же виникає питання, чому в такому випадку в назві йдеться про поразку. В цьому немає помилки.
Автор розповідає про тієї невідомої Другої світової, всі відомості про яку в СРСР були недоступні звичайним людям, а будь-які згадки про них у ЗМІ піддавалися жорсткій цензурі.
Ідея розповіді виникла у Каледіна завдяки Леоніду Гуревичем, його знайомому, ветерану фінською та німецької воєн. Коли той попросив письменника написати розповідь про те, чому програли війну. «Це не перемога», – пояснив ветеран здивованому такою ідеєю Каледину.
Нагороди та премії письменника
Сергій Каледін є володарем премії Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії». Ця нагорода була присуджена письменникові в 2011 році за серію нарисів, опублікованих у тижневику «Огонек».
