Теорія В. П. Павлова
При здійсненні спроб відтворення результатів дослідження Е. Кречмера стало зрозуміло, що крайні варіанти не підходять для більшості людей. Критики цієї теорії, серед яких був академік В. П. Павлов, стверджували, що помилкою німецького психолога стало поширення патологічних закономірностей на норму і віднесення всього людства всього до двох типів – шизоидов і циклоидов.
Саме тому була створена нова теорія типології темпераменту. Поняття темпераменту розібрався академік В. П. Павлов.
Вченим було вже давно відомий той факт, що поведінка людини і протікання в його організмі психічних процесів залежить від функціонування нервової системи. Однак теорія В. П. Павлова про типологію темпераменту вперше вказала на зв’язку різних видів характеру з тими властивостями, якими володіють нервові процеси. Згодом цю концепцію продовжили розвивати послідовники великого фізіолога.
І. П. Павлов звернув увагу на залежність, яка має місце між темпераментом людини і типом його нервової системи. В ході проведених експериментів їм було доведено, що відображення діяльності головного мозку можна побачити в двох основних процеси – гальмування і збудження. Саме вони і мають різну силу у людей від самого їх народження. Виходячи із співвідношення цих властивостей Павловим були виділені чотири основних типи вищої нервової системи:
