Вперше поняття з’явилося ще в часи Стародавньої Греції, коли філософ Платон розробляв вчення про пізнання-спогаді. Саме так виникла загальна ідея визначення, яка не піддавалася істотним змінам аж до настання нового часу. Першу концепцію запропонував Лейбніц в 1720 році. Він вважав, що несвідоме є нижчою формою душевної діяльності.
Виникнення визначення в психології
Серйозним вивченням даного питання зайнявся відомий австрійський психолог Зігмунд Фрейд. В ході своєї діяльності він став проводити експериментальну розробку поняття несвідомого. У психології того часу було прийнято вважати, що під цим терміном розуміли багато дії, в реалізації яких людина не віддає собі повний звіт. Це означало, що певні рішення не мають свідомого характеру. Фрейд вкладав у зміст поняття витіснення наших таємних бажань і фантазій, що суперечать усталеним нормам суспільної моралі і нормам поведінки. Крім того, на думку психолога, такі дії та рішення в реальності дуже турбували індивіда, а тому він волів, щоб вони не були усвідомленими.
Зигмунд в ті роки був практикуючим лікарем. Якщо говорити коротко, психологія несвідомого в його розумінні явно співвідносилася з тим, що головним регулятором людської поведінки споконвіку служать бажання і потяги індивідів. Лікар зазначив, що неусвідомлювані повністю переживання здатні досить сильно впливати на якість життя. По причині такого внутрішнього конфлікту цілком можуть розвиватися різні нервово-психічні захворювання. Фрейд почав шукати рішення, яке могло б допомогти його пацієнтам. Таким чином на світ з’явився його власний метод зцілення душі під назвою “психоаналіз”.
