Некорисливість – це протягом православної церкви, що постала наприкінці XV – початку XVI століть. Засновниками течії вважаються ченці Заволжжя. Саме тому в деякій літературі його іменують як «вчення заволзьких старців». Провідники цієї течії проповідували нестяжание (безкорисливість), закликали церкви і монастирі відмовитися від матеріального забезпечення.
Сутність некористолюбство
Сутність економії – це висунення на перший план внутрішнього світу людини, її духовної сили, а не матеріальних благ. Саме життя людського духу є основа існування. Послідовники вчення впевнені: удосконалення внутрішнього світу людини вимагає постійної роботи над собою, відмови від певних мирських благ. При цьому нестяжателі радили не впадати в крайності, вважаючи повну відчуженість від зовнішнього світу такий же неприпустимим, як і життя в надмірної розкоші. Обітницю некористолюбство – що це і як можна її трактувати? Даючи таку обітницю, чернець відмовляється від зайвої розкоші і нечистих помислів.
Крім ідеологічних уявлень послідовники некористолюбство висували й політичні погляди. Вони виступали проти того, щоб церкви та монастирі володіли землями і матеріальними цінностями. Висловлювали свої погляди щодо державного устрою та ролі церкви в житті суспільства.
Ідеї некористолюбство і його ідеологи. Ніл Сорський
Преподобний Ніл Сорський – головний ідеолог некористолюбство. До нашого часу дійшло мало відомостей про його життя. Відомо, що кілька років він провів на святій горі Афон, вивчаючи життя святих отців. Серцем і розумом він перетворював ці знання в практичне керівництво свого життя. Пізніше він заснував монастир, але не звичайний, а за прикладом афонських скитів. Соратники Нілу Сорський мешкали в окремих келіях. Їх вчитель був взірцем працьовитості та економії. Це означало повчання ченців у молитвах і духовному подвижництві, бо головний подвиг ченців – це боротьба зі своїми думками та пристрастями. Після смерті преподобного мощі його прославилися багатьма чудесами.
Преподобний Вассиан
Навесні 1409 року в Кирилов монастир привезли вельможного в’язня – князя Василя Івановича Патрикеева. Батько його, Іван Юрійович, був не тільки головою боярської думи, родичем князя, але і його першим помічником. Сам Василь теж вже встиг показати себе талановитим воєводою і дипломатом. Він брав участь у війні з Литвою, а після в переговорах, дозволили укласти вигідний мир.
Однак в один момент ставлення князя до Василя Патрикееву і його батькові змінилося. Обидва були звинувачені в державній зраді. Від смертельної страти їх врятувало заступництво Московського митрополита – прямо в кайданах їх обох насильно постригли в ченці. Батька відвезли в Троїцький монастир, де він незабаром помер. Василя заточили в Кирило-Білозерської обителі. Саме тут новоспечений чернець познайомився з Нілом Сорским і став ревним послідовником його вчення некористолюбство. Це стало визначальним чинником всієї решти життя Василя Патрикеева.
Преподобний Максим Грек
3 лютого російська православна церква звершує пам’ять преподобного Максима Грека. Михайло Триволис (так його звали в миру) народився в Греції, дитинство провів на острові Корфу, а в рік відкриття Америки виїхав в Італію. Тут він вступив ченцем у католицький монастир. Але розуміючи, що католицька вченість дає лише зовнішню, хоча і корисну школу, незабаром повертається на батьківщину і стає православним ченцем на святій Афонській горі. В далекій Московії Василь III намагається розібратися в грецьких книгах і рукописах своєї матері. Василь звертається до константинопольського патріарха з проханням надіслати розумного перекладача. Вибір падає на Максима. Він їде за тисячі верст в холодну Росію, навіть не підозрюючи, наскільки важкою буде там його життя.
У Москві Максим Грек переводить ще «Тлумачення Псалтиря» і книги «Діяння Апостолів». Але слов’янська мова – нерідний для перекладача, і книги закрадаються прикрі неточності, про яких незабаром дізнаються духовні влади. Церковний суд звинувачує ці неточності перекладачеві як псування книг і засилає його до ув’язнення в башту Волоколамського монастиря. Більше чверті століття триватиме гоніння, але саме самотність і ув’язнення зроблять Максима Грека великим письменником. Лише наприкінці життя преподобного дозволили проживати вільно і зняли з нього церковну заборону. Йому було близько 70 років.
