Некорисливість – це протягом православної церкви, що постала наприкінці XV – початку XVI століть. Засновниками течії вважаються ченці Заволжжя. Саме тому в деякій літературі його іменують як «вчення заволзьких старців». Провідники цієї течії проповідували нестяжание (безкорисливість), закликали церкви і монастирі відмовитися від матеріального забезпечення.
Сутність некористолюбство
Сутність економії – це висунення на перший план внутрішнього світу людини, її духовної сили, а не матеріальних благ. Саме життя людського духу є основа існування. Послідовники вчення впевнені: удосконалення внутрішнього світу людини вимагає постійної роботи над собою, відмови від певних мирських благ. При цьому нестяжателі радили не впадати в крайності, вважаючи повну відчуженість від зовнішнього світу такий же неприпустимим, як і життя в надмірної розкоші. Обітницю некористолюбство – що це і як можна її трактувати? Даючи таку обітницю, чернець відмовляється від зайвої розкоші і нечистих помислів.
Крім ідеологічних уявлень послідовники некористолюбство висували й політичні погляди. Вони виступали проти того, щоб церкви та монастирі володіли землями і матеріальними цінностями. Висловлювали свої погляди щодо державного устрою та ролі церкви в житті суспільства.
