Навесні цього року виповнилося 47 років чудового радянського фільму «Ох, вже ця Настя!», головну роль в якому зіграла московська школярка Ірина Волкова. Після виходу картини юна актриса стала кумиром мільйонів. Її талант і чарівність, як і раніше, продовжують підкорювати серця глядачів, які щиро дивуються, чому після такого яскравого старту Ірина Волкова розчинилася в звичайному буденному житті.
Біографія
Історія життя майбутньої актриси Ірини Волкової почалася в радянській Москві 60-х, яка в той час була зовсім не такою, якою її можна побачити зараз.
Це був період бурхливого розширення столиці нашої батьківщини, що почався ще в 50-е. Тисячі будівельників денно і нощно забезпечували виконання реформ хрущовської відлиги. Серед них була і сімейна пара інженерів-землевпорядників Волкових, що дали життя своїй доньці Ірині, дуже скоро стала справжнім кумиром для мільйонів радянських глядачів.
Дитинство
Спадкоємиця майстрів межового справи Ірина Волкова з’явилася на світ 23 січня 1961 року.
Дівчинка з народження була дуже активною і музичної, з задоволенням виступала на ранках у дитячому саду зі своїми першими хореографічними номерами. У свої неповні п’ять років Ірина була віддана в художню гімнастику турботливими батьками, які шукають вихід для невгамовної енергії їх дочки.
Вже до восьми років вона встигла знятися в крихітному епізоді кіноальманаху «Дві усмішки» режисера Якова Сегеля, складається з двох новел: «Викрутаси» і «Бабуся і цирк».
Нижче на фото Ірина Волкова в 1969 році.
Коли ж юної гімнастки виповнилося десять, на одній зі своїх тренувань вона попалася на очі асистентові режисера Юрія Побєдоносцева, всюди шукає відповідні типажі для нової дитячої картини «Ох, вже ця Настя!».
Її запросили на проби. Ірина, важливо киваючи в такт кожному слову, майже співучо прочитала дитячий вірш “Пролісок”.
Потім їй належало з’їсти перед камерою іншу холодну манну кашу, після чого її випробування закінчилися.
Дівчинку відправили додому чекати своєї долі. Втім, наша героїня навряд чи в тому віці повністю розуміла важливість того, що відбувається. Тому про подальшу долю своєї дочки більше турбувалася мати Ірини Волкової.
Зоряна роль
Через кілька днів у квартирі Волкових задзвонив телефон. Ірину затвердили на головну роль. Їй треба було втілити на екрані образ фантазеркі Насті Рябининой, героїні кінофільму «Ох, вже ця Настя!».
Зйомки, які почалися влітку 1971 року, затягнулися майже на півроку.
Це було важке для дитини час. Незважаючи на поблажливе ставлення класного керівника, не завантажує дівчинку уроками і домашніми завданнями, Ірина, як могла, поєднувала зйомки і навчання.
Коли ж за юною актрисою Іриною Волкової (фото якої можна побачити в статті) вранці став приїжджати службовий автомобіль з кіностудії, почався справжній ажіотаж. До всіх вікнах будинків у їх дворі прилипали цікаві сусіди та їхні діти.
Старшими товаришами по фільму для Ірини стали такі актори, як Наталія Гвоздікова, Олександр Харитонов, Світлана Котикова і Ніна Архипова. Всі вони, включаючи і Юрія Побєдоносцева, режисера картини, сходилися на думці, що дівчинка напрочуд талановита, незважаючи на юний вік.
Нижче на фото актриси Ірина Волкова Наталія Гвоздікова в одному з епізодів кінофільму «Ох, вже ця Настя!».
Майже всі сцени з неї були зняті з першого дубля. Їй самій найбільше подобалося зніматися під час комбінованих епізодів, гладячи руками уявну пантеру, яку потім під час монтажу, ще не знає комп’ютерних і цифрових технологій, художники врисовывали прямо в кадр.
Ця дитяча картина, незважаючи на досить простий сюжет, за рахунок природного чарівності виконавиці головної ролі на багато десятиліть набула величезної популярності у мільйонів глядачів. Після її прем’єри, що відбулася 15 травня 1972 року, в юну актрису Ірину Волкову закохалася мало не половина хлопчиків. До десятирічної дівчинки прийшла справжня доросла слава, а слідом за нею – мішки листів, що надходять на адресу кіностудії імені Горького.
У 1973 році картина «Ох, вже ця Настя!» стала переможцем Всесоюзного кінофестивалю, отримавши головний приз і премію за кращий фільм для дітей та юнацтва.
Усі свої перші гонорари (близько ста рублів в місяць) дівчинка віддавала батькам, чия заробітна плата в той час була приблизно такий же за розміром.
Потім життя потекла своєю чергою. Ірина Волкова повернулася в школу і стала наганяти випередили її однокласників. А незабаром у їхній родині сталося і радісна подія: у нашої героїні народилася молодша сестра Оля.
Життя після слави
Одного разу під час зйомок, помітивши в кадрі напруга Ірини та інших дітей, разом з якими вона знімалася, режисер картини Юрій Побєдоносцев, неправильно витлумачивши побачене, підкликав виконавицю головної ролі і суворо сказав:
Забудь цю хворобу! Інакше нічого хорошого у тебе в житті не вийде…
Десятирічна дівчинка з почутого не зрозуміла абсолютно нічого, але сперечатися не стала.
Насправді ж юна Ірина Волкова стала об’єктом заздрості своїх однолітків-партнерів по фільму. Адже тільки її ім’я значилося на листах захоплених глядачів, які мішками приносили з кіностудії. Тільки їй вони надсилали фантики і листівки. А що може бути цінніше, коли тобі всього лише десять років?
Тоді Ірина вперше в житті пізнала те, чого з нею не траплялося навіть на змаганнях з гімнастики. Вчорашні подружки по знімальному майданчику дорікали її в тому, що їй, а не їм, дісталася головна роль. Вони почали бігати до режисера і наговорювати на Ірину, яка, за їх словами, зазналася і не хоче дружити. А більш серйозного звинувачення в їх віці просто і бути не могло.
Так юна актриса пізнала зворотний, зовсім не дитячу бік екрану, і вперше розчарувалася в цьому мистецтві.
Інші роботи в кіно
В житті нашої героїні після її зоряної ролі у кінострічці «Ох, вже ця Настя!», трапилася ще одна картина.
Після завершення зйомок у своєму першому фільмі, який зробив її знаменитою, Ірина Волкова перестала мріяти про акторську кар’єру і пішла з головою в навчання. Незабаром батьки переїхали в нову квартиру, а дочка перевели до спецшколи з поглибленим вивченням іноземних мов. Заняття ж художньою гімнастикою довелося остаточно кинути.
У 1973 році режисер Ісаак Магитон, приступаючи до роботи над дитячим фільмом «Ні слова про футбол», несподівано наштовхнувся на непередбачувані труднощі: виконавиця головної ролі з невідомої причини відмовилася від участі у зйомках. Єдиною ж дівчинкою потрібного віку, підходящою за типажем, була героїня цієї статті.
Нижче на фото Ірина в картині “Ні слова про футбол”.
Головним форпостом і вершителем долі Ірини Волкової залишалася її мама. Їй почали безперервно дзвонити з кіностудії і благати відпустити доньку.
У підсумку Ірина в черговий раз зіграла головну роль. Її другою і останньою роботою в кіно стала чесна і принципова дівчинка Надя Короткова.
На фото Ірина з акторами Олександром Дем’яненко і Євгенією Ураловой в картині «Ні слова про футбол».
Однак, незважаючи на блискучий акторський склад і чудову гру Ірини, цей фільм вийшов набагато слабкіше першої картини Волкової. Він вже не був настільки яскравим і цікавим. Критики ж у всьому звинувачували режисера.
Так Ірина вдруге розчарувалася в кіно. На цей раз вже з боку екрану, зверненої до глядача.
Також підлила масла у вогонь і відбулася під час зйомок фільму бесіда матері Ірини з Олександром Дем’яненко. На питання про те, чи варто її дочки пов’язувати своє життя з кінематографом, чесний актор щиро відповів, що акторство – це вкрай нелегкий хліб. І якщо сама дівчинка не буде хотіти ризикнути пройти всі терни до зірок, яких може і не бути, то краще не пробувати.
Після цієї розмови мати Волкової остаточно поставила хрест на можливу акторській кар’єрі дочки. А слідом за нею відмовилася від кіно і сама Ірина.
Юність
Подальша життя Ірини Волкової мало чим відрізнялася від життя сотень тисяч інших дівчат Радянського Союзу.
Після закінчення школи дівчина, посилено вивчала іноземні мови, несподівано пішла по стопах батьків і поступила в Московський інститут сталі і сплавів.
Вона старанно вчилася, твердо вирішивши спочатку освіту, а численні кавалери, вившиеся навколо неї, можуть і почекати.
Так минуло п’ять років, підсумком яких став отриманий червоний диплом з будівельною спеціальністю.
Особисте життя
Обранцем Ірини Волкової став її сусід по під’їзду Володимир Межирів, що живе поверхом вище. Причому сталася доленосна зустріч в 1972 році, коли їй було всього одинадцять років – саме тоді вони й познайомилися. Вона була юною зіркою і завидною “нареченою”. Володимир же був пустуном і хуліганом.
Ще будучи дітьми, вони разом гуляли у дворі. Йшли роки. Володимир уже не приховував своїх почуттів, проте життя правильної Ірини в той час була захоплена навчанням в інституті. Потім Межирів став курсантом Ярославського військового училища і надовго поїхав, а коли повернувся, зробив їй пропозицію.
У 1986 році Ірина і Володимир одружилися. Незабаром молодий чоловік був відправлений до складу Групи радянських військ на території Німецької Демократичної Республіки, куди він і вирушив разом з дружиною. У тому ж році у подружжя народився син Дмитро, єдина дитина в житті Ірини Волкової.
Поки Володимир служив, його молода дружина, крім виховання сина, займалася культурно-масовою роботою його військової частини: готувала і проводила всі творчі вечори, свята і концерти.
Через п’ять років Межирова перевели назад у Володимирську область. Так їх сім’я повернулася додому.
Однак у Ірини та Володимира все ж були занадто різні погляди на життя, і в 2005 році вони розірвали свій шлюб.
Синові Дмитру в той час вже виповнилося дев’ятнадцять років.
Він виріс серйозним юнаків, став випускником Всеросійської державної податкової академії і згодом відкрив свій невеликий бізнес.
Чутки
Останнім часом по сарафанному радіо можна почути, що Ірина Волкова – мати Катерини Волкової, відомої російської актриси театру, кіно і телебачення, відомої глядачам по ролі Віри в популярному телесеріалі «Вороніни».
Причина цих чуток досить проста: за даними вільної інтернет-енциклопедії “Вікіпедія”, на сторінці актриси Катерини Волкової у графі “Сім’я” вказано ім’я і прізвище її матері в точності такі ж, як і в героїні цієї статті.
Насправді ж це просто збіг або, може бути, намір видати бажане за дійсне.
Волкова сьогодні
Сьогодні колишній зірці радянського дитячого кіно вже п’ятдесят сім років. Але в пам’яті всіх телеглядачів вона назавжди так і залишилося тієї самої фантазеркою Настею з кінофільму 1971 року.
Нижче на фото актриса Ірина Волкова зараз.
Вона як і раніше красива і активна. Живе в Москві і працює у відділі районної архітектури.
Ірина намагається не думати про те, як склалося б її життя, не послухайся вона своїх батьків. Що було б, якби вона скористалася своїм шансом?
І яке це, зрештою, має значення, якщо вона і так щаслива?
