Едмон Дантес – граф Монте-Крісто
Головний герой роману від свого прототипу відрізняється не тільки за зовнішнім описом, але і внутрішніми мотивами і виправданням своїх дій. Він не мстить, він відчуває себе знаряддям помсти. Право на це дає йому ницість людської природи: “Кожен вважає, що він більш нещасними, ніж інший нещасний, який плаче і стогне поруч з ним”, “Немає нічого, що не продавалося б, коли вмієш запропонувати потрібну ціну”, “Сьогоднішні друзі – завтрашні вороги” – так виправдовується жорстокість.
Власна смерть також служить виправданням і дає право на відплату. Адже Едмон Дантес помер у замку Іф. З глибин Середземного моря виринув граф Монте-Крісто. Людина, у якого не було дитинства та любові, у якого в минулому тільки біль. А в майбутньому немає рідних і друзів, тільки помста. Багато у відгуках про книгу “Граф Монте-Крісто” підкреслюють символічність епізоду втечі з в’язниці.
Персонаж графа Монте-Крісто – багатоликий герой, в масках і перевтілення якого можна заплутатися. Автор не говорить про почуття та переживання оновленого героя. Тільки дії і озвучені спостереження. Він ніби запрограмований на виконання однієї задачі, тому в нього немає особистого життя – він вершить долі інших. Коли програма виконана, приходить не радість, не спокій – приходить спустошення: “Світ – це вітальня, з якою треба вміти піти чемно і пристойно, розкланявшись з усіма і заплативши свої карткові борги”.
