Легенда про лицаря-лебедя
На створення цього дивовижного місця Людвіга Баварського надихнула легенда про лицаря-лебедя Лоенгріні. Це одна з найвідоміших історій замку Нойшванштайн. Сама назва перекладається як “Нова лебедина скеля (круча)”. Замок розташований в дивно мальовничому місці на неприступних скелях Альп. На їх тлі в оточенні темно-зелених високих ялин він здається воістину казковим.
Не дивно, що Людвіг II, який відрізнявся бурхливою уявою, мріяв створити місце, гідне такого лицаря, як Лоенгрін. Багато століть тому в Німеччині жив герцог Брабантский зі своєю прекрасною дочкою Ельзою. Одного разу посватався до неї гордовитий і честолюбний лицар Фрідріх Тельрамунд. Але Ельза відмовила йому, а герцог не став наполягати.
Коли батька дівчини не стало, Тельрамунд вирішив хитрістю одружитися на Ельзі. Дівчина почала волати до друзів і васалам свого батька, щоб вони захистили її. Але ніхто не наважувався вийти на поєдинок з Тельрамундом. І раптом з боку річки почувся мелодійний дзвін: всі побачили прекрасного лебедя, який везе човен. А на ній сидів сміливий лицар.
Він переміг Тельрамунда і на всі розпитування відповідав, що прийшов на допомогу до Ельзі. Вони полюбили один одного і зіграли весілля, але з однією умовою: дівчина не повинна була питати про ім’я і походження свого спасителя. Але з часом навколишні стали підігрівати цікавість Ельзи. І вона, порушивши клятву, запитала, хто ж він насправді.
Чоловік відповів, що він Лоенгрін, син Парсифаля і один з лицарів Круглого столу. Вони приходять, коли на землі твориться несправедливість. Лицарі можуть залишитися, якщо полюблять когось, але ні в якому разі не повинні називати свого імені. Після цього оповідання дістався лебідь і забрав Лоенгріна.
За задумом Людвіга II, замок Нойшванштайн повинен був стати ідеальним місцем для казкового лицаря-лебедя та його коханої дружини. Лебідь став його символом ще і тому, що він зображений на гербі роду Швангау, до якого належав батько Людвіга Баварського.
