Деякі службові слова в російській мові, незважаючи на свою стислість, мають дуже довгою історією. А тому не завжди сприймаються сучасниками коректно. Колоритне «оний» – це частий гість у релігійних текстах, а також в старовинних документах. Зрідка його вживають і в наші дні. Але який сенс вкладає говорить в ємне визначення? Для яких ситуацій підходить, а коли слід уникати?
Незвичайне походження
Перед вами стандартне вказівний займенник. Сходить не до складним термінам, а до праславянскому «воно», яким користувалися замість власного імені. І досі, якщо потрібно назвати об’єкт, кажуть «він». Це дуже зручно, коли потрібно уникнути тавтології або надати флер вишуканості, витонченою старовини.
Універсальне поняття
Але коли варто вживати? Залежить від контексту і від авторського посилу. Колоритною вставкою можна прикрасити художній твір, щоб читач з допомогою маркера краще відчув атмосферу минулої епохи. Найчастіше значення «оний» знаходить у піднесеному стилі, з’являється на правах канцеляризма. Розшифровується:
- той самий, той;
- вищезазначений.
Подібне доречно, якщо обидва співрозмовники розуміють, про яке конкретно предмет, подію або часу йде мова. А також у випадку, коли вище за текстом дали чітку вказівку і тепер прагнете уникнути повтору. Визначення застаріле, з-за чого молоде покоління відчуває труднощі при зустрічі з ним.
