Неспокійний час великих географічних відкриттів і колоніальних захоплень європейських держав востребовало необхідність появи нових правових доктрин, які стали б служити серйозним обґрунтуванням для вирішення спірних питань, що виникли при зіткненні інтересів двох або більше держав. Довгоочікуваною відповіддю на потреби мореплавства стали сформовані юридичні принципи, з яких найбільш важливим вважається “відкрите море”. Ця концепція вперше була введена в XVII столітті голландським ученим Гуго Гроцием (Гуго де Грооту). І як вірно потім помітив В. В. Лукшин, надалі вона придбала всеосяжний характер і на ній дотепер базується свобода судноплавства.
Поняття «відкрите море»
Безкрайні простори морів і океанів, які беруть початок за зовнішніми межами територіальних вод та економічних районів, загальноприйнято іменуються «відкритим морем». Незважаючи на те, що певні ділянки цих водних просторів володіють різним правовим режимом, вони наділені однаковим правовим статусом: дані території не підпорядковані суверенітету жодної держави. Вивільнення відкритого моря з-під впливу суверенітету окремої країни або групи держав було важливою частиною історичного процесу, якому супроводжувало визнання права за кожним народом вільно користуватися нейтральним простором.
Таким чином, відкрите море – це частини моря (океану), які знаходяться в загальному користуванні всіх держав на підставі їх повної рівності. Експлуатація відкритого моря грунтується на затвердження загальноприйнятого постулату, що визначає, що ніяка держава не має права встановлювати своє правління на територіях відкритого моря і повітряного простору над ними.
З історії
Формування поняття «свобода моря» за межами прибережної зони визначають до XV-XVIII століть, коли зав’язалася боротьба двох феодальних держав поділили морські простори між собою – Іспанії і Португалії, з державами, делавшими перші кроки капіталістичного виробництва – Англією, Францією, пізніше і Голландією. В цей час та були вироблені аргументації концепції свободи відкритого моря. Найглибше обґрунтування цієї ідеї вдалося дати голландському діячеві та юриста Гуго де Грооту в брошурі «Вільне море» (1609 рік). Пізніше швейцарському вченому Е. Ваттель вдалося розвинути вчення голландського юриста в публікації «Право народів» (1758 рік).
Утвердження принципу свободи відкритого моря в міжнародному праві – це наслідок необхідності країн в економічних зв’язках, пошуків нових ринків збуту та джерел сировини. Остаточна ратифікація цього положення сталася до кінця XVIII століття. Нейтральні країни, що страждали в ході бойових дій на морях і несли серйозні економічні втрати, виступили за забезпечення свободи судноплавства. Їх інтереси знайшли чітке обґрунтування в російській декларації 1780 року адресованій Франції, Англії та Мадриду. У ній уряд Росії, викладаючи основи свободи судноплавства і торгівлі на морських просторах, оголосило про право нейтральних країн застосовувати відповідний захист при порушенні цих основ.
На початку XIX століття принцип свободи моря було визнано майже всіма державами. Треба зазначити, що серйозна перешкода його глобального твердженням учиняла Великобританія, нерідко претендувала на повне панування у відкритих водах.
Міжнародно-правові принципи
Правове становище відкритого моря в XX столітті вперше було сформульовано на Женевській конференції 1958 року. У 2 статті міжнародного договору, укладеного за підсумками зустрічей країн-учасниць, було проголошено, що у водах відкритого моря всі держави в рівній мірі володіють правом на свободу судноплавства, польотів, рибальства, на безперешкодне вилучення природних ресурсів і прокладку маршрутів підводних кабелів зв’язку і трубопроводів. Також було підкреслено, що ніяка держава не може мати будь-які зазіхання на окремі частини відкритого моря. Це виклад вимагало опрацювання, оскільки держави ніяк не могли прийти до повної згоди в питаннях правового положення деяких частин відкритого моря.
На конференції ООН з морського права 1982 року державам вдалося досягти згоди по ряду спірних питань, після чого був підписаний Заключний акт. У прийнятій Конвенції підкреслювалося, що свобода користування відкритого моря реалізовується тільки відповідно встановленим нормам міжнародного права. Саме вільне користування випливає з положення розумного поєднання певних видів діяльності держав, при яких вони повинні враховувати можливі інтереси інших учасників у користуванні відкритого моря.
В існуючих реаліях принцип свободи відкритого моря являє собою вірне правове забезпечення проти спроб прибережних держав розширити свій суверенітет на морські простори за водворенные межі територіальних вод.
Міжнародний район морського дна
На Конвенції ООН по морському праву 1982 року були також угледіли положення щодо міжнародного району морського дна, який у минулому представляв собою складову частину відкритого моря. Відкрилися можливості експлуатації дна привели до необхідності обговорення питання про його особливої регламентації. Під терміном “район” означає дно морів і океанів, їх надра за межами впливу національної юрисдикції. Статутом ООН та іншими нормами міжнародного права було постановлено, що операції, які проводяться в районі морського дна, не повинні торкатися правового статусу вод відкритого моря над районом дна або повітряного простору над ними.
Район морського дна, як і відкрите море, це загальне надбання людства, отже, всі простору дна і всі її надра належать всьому людському суспільству. Тому держави, що розвиваються мають повне право на частину доходу, зарабатываемого іншими державами при розробці мінеральних ресурсів морського дна. Жодна країна не може мати домагання на суверенітет і здійснювати його відносно якоїсь окремо взятої частини району або його ресурсів, а також не має права надавати будь-яку його частину. Тільки уповноважена міжурядова організація по морському дну може укладати договори з іноземними державами або певними компаніями, які хочуть вести діяльність в даному районі, і вона ж забезпечує контроль цієї діяльності згідно з укладеним договором.
Правовий статус корабля у відкритому морі
Свобода судноплавства визначає, що будь-яка держава, що знаходиться в прибережній зоні, так і не має доступу до моря, має право на те, щоб кораблі під його прапором курсували у відкритому морі. Судно буде мати національність тієї країни, під прапором якої воно має право плавати. Це означає, що кожен корабель, що борознить води відкритого моря, повинен мати прапор країни його реєстрації або міжнародної організації. Умови та процедура надання прапора корабля і його права плавати під цим прапором не є предметом міжнародно-правового регулювання і мають відношення до внутрішньої компетенції держави, де реєструються належними документами.
Надання прапора не є формальним актом та у відповідності з міжнародним правом накладає на державу певну відповідальність. Зокрема, мається на увазі діюча реальна зв’язок між державою і самим судном. Також в обов’язки держави здійснення технічного, адміністративного та соціального контролю над судами, ходять під її прапором. Судно позбавляється можливості шукати захист будь-якої держави або міжнародної організації у разі виниклої необхідності, якщо його плавання відбувалося під різними прапорами або взагалі без прапора.
Право на втручання
Якщо судно, що займається незаконною діяльністю, знаходиться у відкритому морі, в цьому випадку Конвенцій 1958 і 1982 року передбачено втручання військових кораблів, які мають право у відкритих водах піддати огляду судно з іноземним прапором, якщо є підстави припускати, що воно практикує піратство, работоргівлю, несанкціоноване радіо – і телемовлення або зробити зупинку судна, здійснюючи право переслідування. Також втручання передбачене в ситуаціях, коли у судна не піднятий прапор чи воно користується прапором не своєї країни, або має ту ж національність, що і військовий корабель, але при цьому ухиляється від підняття прапора. Крім цього, акт втручання допускається на підставі встановлених міжнародних договорів.
Слід додати, що кораблі військового призначення та суду на державній службі мають у відкритому морі повною недоторканністю від правочину будь-якої держави, виключаючи лише держава прапора.
Піратство і озброєний розбій
Піратство у відкритому морі – це не канули в Лету розділ історії, а проблема, яка в даний час досить сильно хвилює світове співтовариство, і всі питання, пов’язані з ним і збройним розбоєм на море, мають особливу актуальність. Насамперед, гострота даної проблеми культивується активною діяльністю піратів в різних частинах світу, але ще більше її посилює те, що піратство стало пов’язане з такими протиправними діяннями, як міжнародний тероризм, контрабанда зброї та наркотичних засобів, та іншими небезпечними елементами.
Чималий внесок у боротьбу з піратською злочинністю внесла Конвенція 1982 року, на якій було проголошено, що води відкритого моря нейтральні і резервуються тільки для мирних цілей. Вона затвердила право військового корабля будь-якої держави переривати плавання судна, підозрюваного в розбійної діяльності. Військовий корабель має повноваження затримувати піратські суду і виконувати всі операції, передбачені положеннями даної Конвенції.
Висновок
Простору відкритого моря – це території з міжнародним режимом, що знаходяться за межами територіального моря, на яких не діє суверенітет якоїсь держави. Вони визначаються також як території, що належать усім. Ці простори не можуть підлягати національному присвоювання, і доступні для дослідження та експлуатування усіма державами землі, згідно з нормами міжнародного права. Іншими словами, це означає, що відкрите море в сучасному світі доступно кораблю будь-якої держави, має право вільно рухатися по морських просторах, де ніхто не буде йому перешкоджати, затримати або піддавати переслідуванням без правомірних на те підстав.
