Доля людини визначається задатками і здібностями особистості. Навіть якщо робиться неправильний вибір, рано чи пізно людина виходить на ту лінію життя, яка була закладена спочатку. Костіков В’ячеслав Васильович – державний діяч, дипломат, журналіст і письменник, один з тих людей, життя яких вражає своєю непередбачуваністю і насиченістю.
Шерше ля фам
Народився, як любить акцентувати сам В’ячеслав Васильович, простий у робітничо-селянській родині 24 серпня 1940 р. в Москві. Мама була ткалею, а батько шофером. Жили на 2-й Міщанській. У школі вчився посередньо, зірок з неба не хапав, а після закінчення школи вирішив вступити в інститут сталі і сплавів, тому що там працювала мати одного. Згодом йому могла світити кар’єра почесного сталевара. Але замість інституту вийшло вступити тільки в ПТУ на токаря.
Після навчання пішов працювати на завод. Через якийсь час виріс до токаря 5-го розряду, ще один крок і був би майстром, але… зустрів дівчину, в яку закохався. А вона вступила на факультет журналістики, ну і молодий чоловік рвонув за своєю коханою. Однак перш ніж поступити в інститут, він щороку ходив по курсам та репетиторів. А коли став студентом того ж інституту, дізнався, що його кохана благополучно вийшла заміж.
Всі зміни на краще
Погоревал трохи В’ячеслав Костіков та й знайшов собі дружину, Марину Смирнову, в тому ж інституті. З нею він ось уже 50 років щасливо живе.
Під час навчання в 1964 році на практику молоді люди поїхали в Воркуту, в місцеву «Воркутинскую правду», і потрапили в редакцію, де працювали колишні зеки. Навколо міста були ще недавно діючі табори. На Костикова це справило важке враження, і він з перших вуст дізнався, що таке епоха репресій.
Після закінчення факультету журналістики МГУ ім. Ломоносова, В’ячеслав Костіков прослухає журналістський курс Шеффилдском університеті у Великобританії в 1968 році, а в 1972 році отримає додатковий диплом за фахом «економіст-міжнародник» Академії зовнішньої торгівлі. Круто повернулася доля В’ячеслава Васильовича! З токарів він потрапив в перекладачі в Індії, куди вирушив одразу після закінчення МДУ. У різні роки він працював політичним оглядачем Агентства друку «Новини», співробітником відділу інформації секретаріату ЮНЕСКО в Парижі, а потім і редактором.
Прес-секретар президента
Костіков В’ячеслав Васильович 1992 року входить в команду президента Росії Бориса Єльцина в якості прес-секретаря. На цій посаді він пропрацює аж до 1995 року, до того фатального листа, після якого спільна робота буде неможлива. Згадуючи той період свого життя, В’ячеслав Васильович відзначає той особливий дух, який панував тоді в Кремлі. Вся команда була як єдина родина, всі намагалися допомагати один одному, були однодумцями президента. Особлива атмосфера близьких і довірчих відносин дозволяла бути чесними між собою і з президентом.
На відміну від сучасних реалій, коли відносини президента з командою будуються на формальній платформі у вигляді наказ-виконання, тоді помічники були більше соратниками, працювали в ім’я ідеї. Але з часом складалася така ситуація, що деякі рішення і власне поведінка Бориса Єльцина ускладнювали і так непросту політичну обстановку в країні і за кордоном.
Лист
Відносини між командою і президентом поступово розпалювалися. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стала поїздка в Берлін з нагоди виведення залишків радянських військ і ліквідації військової бази. Борис Єльцин, в стані алкогольного сп’яніння, дуже емоційно реагував на цю подію. У пориві емоцій він вів себе не зовсім коректно…
Тоді ні для кого не було секретом згубну пристрасть Єльцина, однак, м’яко кажучи, подібна поведінка глави держави збентежило багатьох. Тому всі ЗМІ і російські і зарубіжні висловили свою думку з цього приводу.
Помічники бачили, що відбувається, як реагує преса, народ і політичні еліти інших країн, і намагалися поговорити начистоту з президентом, але розмови не виходило. Через деякий час було прийнято рішення написати лист Єльцину про все, що відбувається і висловити свою думку. Лист склав В’ячеслав Костіков. Президенту лист не сподобалося, і в стосунках з’явилася тріщина. А незабаром Костикову надійшла пропозиція поїхати надзвичайним і повноважним послом Ватикану.
Ватикан
Оформлення документів займало близько півроку, за цей час гнів президента охолов, і він, як колись, по-свійськи звертався до свого колишнього прес-секретаря. Всупереч всім нормам і правилам, Борис Миколайович організував у Кремлі прощальний вечір для В’ячеслава Костикова, і в особистій розмові запропонував залишитися на колишній посаді. Але колишній соратник відмовився.
У Ватикані він пробув недовго, всього один рік. Довелося піти у відставку через скандал. В Римі була написана книга під назвою «Роман з президентом». Костіков В’ячеслав Васильович описав в ній свою роботу в команді Бориса Єльцина. Книга вийшла напередодні виборів, коли йшла боротьба між Гусинським і Березовським, в якій брали участь і журналісти. Одна журналістка з НТВ взяла інтерв’ю у Костикова, де він розповів про книгу, але його слова перекрутили, якісь висловлювання вирвали з контексту, і вийшло, що Костіков написав щось огидне. Природно, після цього він був звільнений.
«Аргументи і факти»
Після повернення на батьківщину він працював в «МДМ-Банку». Але, за визнанням В’ячеслава Васильовича, довго бути весільним генералом він не зміг. Через рік він пішов до холдингу «Медіа-Міст» заступником директора по зв’язках з громадськістю, де пропрацював 5 років. Вже довгий час Костіков є аналітичним директором видавничого дому «Аргументи і факти».
З висоти свого життєвого і професійного досвіду В’ячеслав Васильович пише статті на актуальні політичні та суспільні теми, де аргументує свою точку зору, спираючись на наукові дослідження та соціологічні опитування. Але не всі поділяють думку, що висловлює В’ячеслав Костіков в «Аіф». Деколи з’являються звинувачувальні статті в його адресу. Як кажуть, скільки людей, стільки й думок. Але, в будь-якому випадку, В’ячеслав Васильович – це приклад цікавого людини з незвичайною долею.
