Педагогічна діяльність – це соціальний напрямок, мета якого – передача культурних цінностей, досвіду від старшого покоління до молодшого. Вчитель як суб’єкт педагогічної діяльності створює умови підростаючому поколінню для особистого розвитку і визначення соціальної ролі в суспільстві.
Що таке педагогічна діяльність?
Слід розуміти, що педагогічною діяльністю займаються не тільки вчителі, а також вихователі, батьки, позанавчальні заклади й засоби масової інформації. Вчитель займається професійною діяльністю, а батьки загальнопедагогічної, при цьому займаючись самоосвітою і самовихованням. Вчитель як суб’єкт педагогічної діяльності веде діяльність у спеціально обладнаних установах, в школах, в середніх спеціальних закладах, професійно-технічних, дошкільних установах. Педагогічна діяльність характеризується поєднанням мети, операцій, дій, мотивів.
Цілі педагогічної діяльності
Основною метою педагога є виховання розвиненої і культурної особистості. Для реалізації мети розроблені різні методики, які працюють, виходячи з особливостей навчальних об’єктів. Передача інформації між поколіннями обумовлена історично. Педагогу слід враховувати прагнення індивіда входити у товариство і відповідати йому і мати індивідуальні особливості.
Особистість вчителя як суб’єкта педагогічної діяльності виявляє вплив на розвиток індивіда. Але для повноцінного розкриття учня необхідно проводити корективи з урахуванням особливостей суб’єктів.
Основні цілі педагогічної діяльності:
- середовище, в якому проходить виховний процес;
- діяльність вихованців;
- виховний колектив;
- індивідуальні особливості розвитку.
Цілі з плином часу можуть змінюватися, всі вони повинні відповідати сучасному розвитку і формою. Але кінцевим підсумком має стати гармонійний розвиток особистості, самовизначення і знаходження свого місця в суспільстві.
Педагогічна дія
До педагогічних дій відноситься все те, чим займається вчитель, але не зводиться до конкретних форм. Для реалізації поставлених завдань розроблені певні алгоритми, що дозволяють вирішувати завдання. Ґрунтуючись на попередньому досвіді, вчитель є суб’єктом педагогічної діяльності, співвідносить результат і предмет навчання. Таким чином, педагогічна діяльність – це рішення безлічі завдань, які відрізняються за рівнем, класу і типами.
Складністю при вирішенні педагогічних завдань є те, що для цього потрібні досвід і знання. Одне без іншого не працює. Рішення непрості, як правило, не лежать на поверхні. Педагогу потрібні складні алгоритми, напружена робота думки, аналіз умов, чинників, результату.
Рішення проблеми має прогноз, але не завжди йому відповідає. Не існує чітких формулювань, немає алгоритму, від якого не доводиться відходити. Учитель змушений порівнювати, аналізувати та передбачати, до чого приведе рішення задачі. Навіть якщо в конкретній задачі існує чіткий алгоритм, результатів може бути кілька. Професія педагога творча, рішення нестандартних ситуацій призводить до нових шляхів вирішення.
Вчитель у викладанні
Основними видами діяльності педагога є викладання і виховання. Управління різними видами діяльності проводить учитель як суб’єкт педагогічної діяльності. Сластенин В. стверджує, що викладання — це такий вид діяльності, який направляє учнів на пізнання нового. Педагогічна і виховна діяльність схожі за своїм значенням, т. к. отримання знання без виховання людини не принесе результату.
Але інформація з педагогічним знанням зазвичай йде окремо від виховної роботи. Крім знань і умінь, учень повинен проявляти творчі здібності і викликати емоції.
Викладання загнано в тимчасові рамки. За відведений час необхідно видати певну кількість знань. Виховання не залежить від часу. Неможливо отримати результат виховання через певний час. Це тривалий гнучкий процес, результат якого складно підігнати до алгоритмів.
Вчитель у вихованні
Виховний процес неможливо запрограмувати, на відміну від педагогічного. Основною метою виховання є зміни вихованців, які призводять до позитивних результатів.
Якщо дитину вчать вирішувати завдання, мити руки або переходити дорогу – це навчання. Виховна робота планується в загальних рисах. Можна прищепити любов до природи, сформувати ставлення до праці та суспільству. Виховання в окремо взятому класі не можна привести до нормативних документів.
При однаковому ставленні до учнів, рівних вимогах та виховної діяльності результат може бути абсолютно різним. Слід враховувати, що на дитину впливають інші фактори, які не залежать від вчителя як суб’єкта педагогічної діяльності. Коротко – це батьки, вулиця, старші товариші.
Структура педагогічної діяльності
Структура педагогічної діяльності містить окремі функції роботи педагога. Вчитель як суб’єкт педагогічної діяльності з Кузьміної повинен володіти трьома взаємопов’язаними компонентами:
- конструктивний;
- організаторський;
- комунікативний.
Конструктивна діяльність містить конструктивно-змістовну і конструктивно-оперативну частини. Педагогу необхідно провести відбір матеріалу для роботи, спланувати педагогічний процес. В оперативній частині педагог планує свої дії і учнів.
Організаторська діяльність здатна згуртувати колектив. Педагог включає вихованців у той чи інший процес, спільну роботу.
Комунікативна діяльність передбачає побудову взаємин з вихованцями, їх батьками, іншими педагогами і громадськими організаціями.
Всі три компоненти є обов’язковими, але не розкривають всю суть педагогічного процесу. Робочий процес не може бути ефективним без взаємозв’язку між усіма ланками. Для оцінки результату вводять контрольно-оціночне ланка.
Вчитель як суб’єкт педагогічної діяльності
Основою педагогічної професії є чітка соціальна позиція представників професії. Своє ставлення до світу наставник передає вихованцям. Вчитель як суб’єкт педагогічної діяльності повинен відповідати вимогам, які висуває суспільство.
Соціальна позиція педагога була сформована в школі. Виходячи з цього, в процесі навчання спеціальності формується усвідомлення професії. Алгоритми педагогіки не працюють в процесі виховання. Якщо при рішенні задачі вчитель прийняв рішення на основі інтуїції, то проаналізувати вчинок стає неможливо.
Вчитель як суб’єкт корекційно-педагогічної діяльності виконує наступні функції:
- інформує дітей;
- дружить з ними;
- диктатора, якщо змушує приймати правила без вибору;
- порадника, якщо готовий умовити;
- натхненника.
Такі методи дають позитивні і негативні моменти у вихованні. Потурання, зняття всіх обмежень, підкуп і неповагу завжди призводять до руйнування особистості дитини.
Професійна готовність вчителя
Вчитель як суб’єкт педагогічної діяльності визначається якимись вимогами педагогічної готовності. Можна виділити фізичну, психологічну, теоретичну і практичну готовність педагога.
Вимоги до вчителя можна об’єднати в 3 групи:
- якості вчителя як громадянина своєї країни;
- знання та вміння, відповідні предмету педагога;
- якості, що відповідають специфіці роботи вчителя.
До важливим якостям також належать комунікативні, діалектичні, організаторські. Вчитель – це не проста професія. Її основним завданням є створення особистості, навчання новим знанням, утвердження самосвідомості.
Сучасний вчитель повинен володіти навичками, відповідними часу:
- висока громадянська активність;
- готовність до інновацій;
- потреба в самоосвіті;
- високий професіоналізм;
- вміти приймати відповідальні рішення;
- творчо мислити;
- професійна працездатність.
Ідейна переконаність учителя
Ідейна переконаність учителя лежить в основі професійної діяльності. Ідея лежить в соціальній активності педагога. Цінності, почуття боргу, принципи – є сенсом затвердження. Вчитель є суб’єктом педагогічної діяльності. Він повинен володіти педагогічним покликанням, наміром і схильністю до утворення.
Вчитель бере на себе відповідальність за учнів, не замикається в особистих проблемах, готовий спілкуватися і допомагати вихованцям. Педагогічне покликання може бути споглядальним, педагогічний інтерес змушує педагога рухатися вперед, здобувати нові знання і досвід.
Покликання не виявляється в процесі навчання. Це можна розпізнати при безпосередньому контакті з учнями та їх батьками. Занурення в роботу, переоцінка цінностей, захопленість дозволяють зрозуміти, наскільки людина придатна до викладацької діяльності.
Любов до дітей і почуття боргу
Любов до дітей лежить в основі вчителя як суб’єкта педагогічної діяльності. Коротко можна сказати, що, керуючись педагогічним обов’язком і відповідальністю, педагог поспішає допомогти дітям і батькам. Вимогливість до себе, дотримання етичних норм лежить в основі роботи вчителя.
Вищим проявом вчительського боргу є самовідданість, з якою педагог присвячує своє життя виховної та освітньої діяльності. Він не рахується з часом, з особистим життям.
Взаємовідносини вчителя з дітьми і батьками відбувається позитивно при наявності природного почуття такту. Педагогічний такт напрацьовується з часом. Важливо вчасно проаналізувати і направити вихованця, не викликавши негативних емоцій, і дотримуючись рішучих дій. Ерудиція, кругозір і життєвий досвід впливають на почуття такту.
Педагогічна справедливість і любов до предмета
Моральна вихованість вчителя як суб’єкта педагогічної діяльності з Крившенко є еталоном об’єктивності. Якості педагога, які створюють авторитет серед дітей, повинні підкріплюватися моральною та духовною чистотою.
Потреба в знаннях підкріплюється любов’ю до предмета. Без цього не буде бажання до нових навичок. Хороший вчитель може у відповідності з часом вибрати метод навчання, який буде цікавий вихованцям. Педагог повинен розбиратися в наукових досягненнях в області, бути в курсі інновацій та відкриттів, прищеплювати любов до предмету в учнів, виявляти суперечності, які виникають у світі науки.
Хороший учитель живе в постійному розвитку, самовдосконаленні, самоосвіті. Досягнення взаєморозуміння з учнями та відданість професії стоять на першому місці.
