Історія
У середині XX століття незалежність Британської Індії ознаменувалася її розділом на дві держави за переконаннями релігійного характеру. Одна частина стала Індійським союзом, інша – Пакистаном. До складу останнього увійшов північно-західний і північно-східний регіон, який з 1955 року став іменуватися Східним Пакистаном. Тут проживало більше половини населення. Але, незважаючи на цей факт, він обіймав нерівноправне економіко-політичне становище.
Розпалювання бенгальської націоналізму сприяла спроба влади зробити урду державною мовою. На ньому населення Східного Пакистану не говорило. Через роки кровопролить та гострих суперечок бенгальська мова визнається державною поряд з урду.
Дискримінація і погане фінансування Східного Пакистану викликало протести активістів за розширення прав і створення незалежної держави. Рух в 1949 році очолює «Народна ліга». У 1966 році нею починає керувати громадський діяч шейх Муджибур Рахман.
Однак у 1970, незважаючи на перемогу у виборах «Народної ліги», генерал Яхья Хан відмовляється приймати загальне рішення і діє з допомогою військової сили. Головні активісти національно-демократичних партій піддаються арешту та переслідувань. Зіткнення повстанців з військами призводять до масової втечі мирних жителів в Індію. У відповідь на дії влади Східний Пакистан 26 березня 1971 року проголошує незалежність нової держави – Бангладеш. Наприкінці того ж року під натиском повстанців пакистанські війська капітулюють. У листопаді 1972 року установчими зборами була прийнята Конституція. Уряд Народної республіки Бангладеш очолив Муджибур Рахман.
