Психіка людини і психологія – складні галузі вивчення, особливі в своєму індивідуалізмі. Але вченими виведені основні положення, що стосуються розвитку психіки в певні періоди життя. Сьогоднішні психоаналітики, лікарі-психіатри і психотерапевти оперують таким знанням, як психоаналітична теорія, основні моменти якого і розглядаються нижче.
Витоки психоаналізу
Людину здавна цікавило, як, яким чином, чому люди індивідуально відносяться до оточуючої їх дійсності, намагаючись впливати на неї та сприймати її у відповідності зі своїми особливостями особистості. Психологія як наука з’явилася у практиці вивчення людини більше 1000 років тому. Але по своєму розвитку ця галузь медицини стоїть лише на початковому етапі свого розвитку. Основа психології – філософія, об’єднана сотнями років практичних досліджень людини. Як наука психологія тісно переплітається практично з будь-якою іншою наукою, яка підвладна людині. Але такий зв’язок має подвійний характер, адже сама психологи розвивається у двох напрямках – як прикладна наука і як галузь вивчення психічної діяльності людини як індивіда і як компонент соціуму. З античних часів психологія була більше філософським напрямком, лише до 19-го століття набуваючи риси прикладної науки. З того моменту психоаналітичні теорії дитячого розвитку, становлення особистості, особливостей поведінкових граней індивідуума вивчаються, допомагаючи фахівців – психологів, психіатрів, психоаналітиків у роботі.
Основні етапи становлення науки про психічному розвитку особистості
Психологія сьогодні має прикладне значення як область медицини, філософії, педагогіки та інших наук. Психоаналітичні теорії розвитку мають особливе значення в роботі з індивідуумом. Кожна така теорія має свої нюанси пояснення ситуації, особистості та розроблено тим чи іншим фахівцем. Але історія цієї роботи проходила в кілька етапів. Найвідоміший людина, чиє ім’я пов’язане з вивченням психічних особливостей особистості, – Зигмунд Фрейд. Але дослідження цієї межі людського індивіда, родинні концепції психоаналізу, запропонованого Фрейдом, розвивалися і раніше 19-го століття. Сам майбутній всесвітньо відомий психолог, невролог і психоаналітик стажувався в клініці Сальпетрієр в Парижі у невролога і сифилолога Жана-Мартіна Шарко, глибоко вивчає нейропсихиатрическое розлад парез, як наслідок сифілісу. У 1985 році виходить у світ робота Зигмунда Фрейда і Йозефа Брейера “Дослідження істерії”, в якій обґрунтовується походження істерії на пригнічених спогадах про будь-яких неприємних для пацієнта ситуаціях, найчастіше заснованих на сексуальних асоціаціях. Такий погляд на одну з психічних особливостей особистості призвело до того, що від Фрейда відвернулося більшість наукової еліти, яка виставила початківця психоаналітика звичайним шарлатаном.
У цей же період майбутній психоаналітик намагається сформулювати, вибудувати логічний ланцюжок нейрофізіологічної теорію несвідомих психічних механізмів. Ця робота залишилася незавершеною, а світ дізнався про неї тільки після смерті вченого. Потім Фрейд зацікавився символікою сну, підсумком цих роздумів стала гіпотеза про те, що несвідоме, на якому і ґрунтується сюжет сновидінь, є «первинним процесом», так як має концентрованим і символічним змістом. «Вторинний процес», навпаки, заснований на логічному, усвідомленому зміст. Ця гіпотеза стала основою монографії «Тлумачення сновидінь», опублікованій Фрейдом в 1900 році. Особливістю цієї роботи психолога, яка знайшла свій розвиток в подальшій роботі, стала 7 глава. Тут описана рання «топографічна модель» – із-за соціальних сексуальних заборон неприйнятні сексуальні бажання видавлюються в систему «несвідомого», що стає основою тривожності особистості.
У нашій країні повсюдне захоплення психоаналізом припало на 20-ті роки 20-го століття. Тоді в Москві був відкритий Державний психоаналітичний інститут. Але поступово психоаналіз перестає бути напрямком науки, повергаясь гонінням. Лише наприкінці століття ця область досліджень людини знову набула життя у вітчизняній психології і психіатрії. В даний час напряму психоаналізу стали невід’ємною частиною медичної практики, а сама теорія постійно доповнюється новими теоретичними розробками. Психологи об’єднуються по всьому світу для якісних наукових досліджень психіки людини. так, наприклад, проблемами психоаналізу займається Міжнародна психоаналітична асоціація, що налічує близько 12 000 членів. Сучасна психологія оперує не однією школою психоаналізу, адже учні і послідовники Фрейда організували свої школи і напрямки вивчення цієї сфери науки, наприклад, Юнг, Фромм, Адлер.
Ті, хто пішов далі
Психоаналітична теорія Фрейда З. – основа одного з напрямів у психології і психіатрії. Але і сам психоаналітик модулировал свою теорію, і його послідовники вкладали у наукове поняття власне бачення проблеми. Найбільш відомі роботи учнів Фрейда – Карла Густава Юнга, Альфреда Адлера, а також неофрейдистов – Гаррі Стек Салліван, Еріх Зелігман Фромм, Карен Хорні. На основі роботи самого Фрейда і його послідовників у формуванні принципів психоаналізу були створені декілька напрямів цього вчення. Вони такі:
- Класична теорія потягів (З. Фрейд).
- Интерперсональный психоаналіз (Р. С. Салліван, К. Томпсон).
- Интерсубъективный підхід (Р. Столороу).
- Селф-психологія (Х. Кохут).
- Структурний психоаналіз (Ж. Лакан).
- Теорії об’єктних відносин.
- Школа М. Кляйн.
- Его-психологія.
Кожна з вище перелічених шкіл має свої нюанси в обґрунтуванні розвитку психіки індивіда. Основні психоаналітичні теорії – від класики до неоразработок – кажуть про своє бачення проблеми психоаналізу. Особливості напрямків або доповнюють витоки або ж суперечать один одному. Крім класичного психоаналізу, розробленого Зигмундом Фрейдом, популярна як у практиці, так і в теоретичному вивченні психоаналітична теорія Юнга. Вона доповнює роботу Фрейда наявністю колективного несвідомого як доповнення і продовження індивідуального несвідомого.
Алгоритм психоаналізу за Фрейдом
Класична психоаналітична теорія, автор якої всесвітньо відомий психоаналітик З. Фрейд, передбачає роботу за певним алгоритмом. методика була розроблена на основі тривалої багаторічної роботи психоаналітика і його учнів. Психоаналіз будує на наступних етапах роботи з пацієнтом:
- Накопичення матеріалу.
- Інтерпретація.
- Аналіз «опору» і «перенесення».
- Опрацювання як заключний етап.
Результатом роботи психоаналітика має стати перебудова психіки пацієнта. Ця техніка була розроблена і застосовувалася на практиці самим Фрейдом і його послідовниками. Як говорив основоположник вчення, в його практиці було більше 4 десятків клінічних випадків психоаналізу. Широко відомі 5 з них, кожен з яких пов’язаний з тим чи іншим проявом психічного розладу особистості. Психоаналітична теорія розвитку особистості використовується як основа і в сучасній практиці, але має безліч доповнень і нюансів, розроблених як послідовниками Фрейда, так і його супротивниками в питаннях психоаналізу як такого. Для багатьох висунута неврологом-психоаналітиком теорія є абсолютно неприйнятною, хто сприймає її беззастережно, для інших же вона стала джерелом для продовження процесу розвитку особистості.
Теорія про структурі особистості
Психоаналітична теорія Фрейда З. в 1923 році здобула досить чітку структуру. На думку психоаналітика, психіатра і невролога, особистість кожного індивіда складається з трьох компонентів:
- Ід («Воно») — ядро особистості, засноване на примітивних потягах до життя, смерті. Саме ця основа несвідома і підкоряється принципу задоволення.
- Его («Я») — ця частина особистості відповідає за свідоме мислення, поведінку людини, активізує захисні механізми психіки при необхідності.
- Суперего («Поверх-Я») — компонент Его, функціонал якого полягає в самонаблюдении і моральної оцінки. Фрейд стверджував, що цей компонент особистості утворюється як результат інтроекціі образів батька і матері, а також батьківського системи цінностей.
Створення структурної моделі психоаналітичної теорії було величезним просуванням вперед даного напрямку психології і психотерапії, дозволивши розширити і спектр психічних відхилень і інструментів для їх терапії. Нюансом цієї сфери вивчення психіки індивіда стала досить вільна інтерпретація її аспектів навіть самі Фрейдом, не кажучи вже про його учнів, послідовників і опонентів. Автор психоаналітичної теорії розвитку не встиг закінчити роботу над її повним структуру за все тим. Його послідовники внесли у вже наявні напрацювання свої нововведення.
Основні положення аналізу психологічного стану особистості
Використовувана в практиці психіатрії і психології психоаналітична теорія в своїй основі містить наступні положення:
- внутрішні, так звані ірраціональні потяги людини багато в чому визначають його поведінку, що позначається на здобувається досвід та пізнанні навколишнього світу;
- ці потяги не усвідомлюються людиною, тобто бессознательны;
- психологічний опір несвідомим захопленням призводить до активації захисних механізмів;
- на індивідуальний розвиток особистості свою роль надають події раннього дитинства;
- психо-емоційні порушення в своїй основі мають протиставлення усвідомленого сприйняття реальності і несвідомого, витісненого з пам’яті матеріалу.
Автор психоаналітичної теорії розвитку З. Фрейд вважав, що суть допомоги фахівця полягає в усвідомленні несвідомого – як звільнення від впливу несвідомого матеріалу.
Самозахист
Психоаналітична теорія особистості Фрейда описує механізми захисту, за допомогою яких психіка людини справляється з тими чи іншими потенційними проблемами.
- Заміщення – енергія та емоції перенаправляються на менш небезпечний об’єкт.
- Реактивне утворення — переживання, яке на думку індивіда негідно його, пригнічується, а потім заміщається прямо протилежним почуттям.
- Компенсація – несвідома спроба впоратися з реальними або уявними недоліками, може мати як соціальний, так і антисоціальний характер.
- Витіснення — примусове перенесення в сферу несвідомого тих підсвідомих потягів, переживань, які становлять загрозу для самосвідомості.
- Заперечення – небажання миритися з наявною дійсністю.
- Проекція — перенесення на інших людей власних переживань і якостей, неприйнятних як соціумом, так і самою людиною.
- Сублімація – зміна неприйнятних поведінки і цілей на соціально прийнятні.
- Раціоналізація — іншими самовиправдання. Вчинки, скоєні під дією несвідомого людина намагається раціонально пояснити.
- Регресія — повернення до ранніх форм поведінки, як іноді кажуть людина впадає в дитинство. Цей спосіб захисту в основному використовують незрілі, інфантильні люди, але в деяких ситуаціях його можуть використовувати й цілком нормальні дорослі люди.
Але не тільки психоаналітична теорія розвитку Фрейда З. містить в собі опис захисних механізмів психіки. Інші психоаналітики, розвиваючи теорію Фрейда або ж розробляючи власні проекти, розширювали список самозахисту психіки індивіда, який на даний момент включає в себе близько 30 позицій.
Етапи психосексуального розвитку
Особливе місце в психоаналітичної теорії відведено психосексуальному розвитку. Він отримав пояснення на основі змін у біологічному функціонування індивідуума, що відбуваються з його дорослішанням. Кожен етап розвитку має чіткі часові рамки, а досвід, отриманий на кожному часовому етапі, позначається на характері, цінностях і рисах особистості. Автор психоаналітичної теорії дитячого розвитку Зигмунд Фрейд виділив п’ять етапів психосексуального розвитку дитини, що називаються фазами:
- Від моменту народження до півтора років людина проживає так звану оральну фазу. Вона характеризується лише бажанням – Ід, так як основний інстинкт – задоволення природної фізіологічної потреби, яка виражається в ссанні. кусании і ковтанні.
- У віці від півтора до трьох з половиною років протікає анальна фаза, під час якої формується Его (Я) – основна вимога – справляти фізіологічну потребу спорожнення кишечника і сечового міхура у відведеному для цього місці – горщик, унітаз, за рахунок чого формується здатність виконувати заборони соціуму.
- Період від трьох з половиною до 6 років характеризується пізнанням свого тіла і з’ясуванням своєї статевої приналежності, тому і називається фалічної фазою. Саме в цей період у дитини може розвинутися Едипів комплекс або комплекс Електри.
- Дитина у віці 6-12 років розвивається фізично, інтелектуально, його сексуальний розвиток переживає затишшя, тому фаза називається латентною.
- З 12 років починається генітальна фаза, характерною ознакою якої є пубертатний період, перший досвід статевого життя.
Грані характеру
Психоаналітична теорія розвитку Фрейда, визначаючи етапи психосексуального розвитку, зупиняє увагу психологів і на характері кожної людини, пов’язуючи її з тією чи іншою фазою дорослішання особистості. Послідовники психоаналізу Фрейда розвинули концепцію характерологічних типів, пов’язуючи риси особистості з певними етапами психосексуального розвитку. Отто Фенихель – психоаналітик, відомий своєю концепцією розвитку неврозів, визначив кілька типів характеру:
- оральний;
- анальний;
- уретральний;
- фалічний;
- генітальний.
Особливості того чи іншого типу Фрейдом, Фенихелем та іншими психоаналітиками позиціонуються як зв’язок з особливостями розвитку і виховання дитини. Всі психоаналітичні теорії розвитку тією чи іншою мірою ґрунтуються на роботах Фрейда, враховуючи фази психосексуального розвитку дитини від моменту народження до пубертатного періоду, надають безпосереднє вплив на його характер.
Дитинство як основа дорослішання
“Всі ми родом з дитинства” – ця знаменита фраза великого французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері правильно розкриває спогади людини і його відношення до навколишньої дійсності з моменту дорослішання до смерті. Психоаналіз говорить про те ж не так романтично, розділяючи фази дитинства у відповідності з основними моментами розвитку на кожному віковому етапі. Автором психоаналітичної теорії дитячого розвитку є німецький невролог, психіатр і психоаналітик Зігмунд Фрейд. Саме в його працях була структурована психіка і доведено, що основний вплив на розвиток людини впливає інша людина, безпосереднім чином пов’язаний з вихованням і навчанням зростаючої особистості. Роботу Фрейда в цьому напрямку продовжила його дочка Анна. Особливістю її роботи було рішення про те, що результатом конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами дитини та обмежувальними вимогами до нього зовнішнього соціального оточення стають грані характеру індивіда. Дитяча психіка розвивається як наслідок поступової соціалізації дитини, причому на кожному періоді засвоюється поняття про те, що бажане задоволення не завжди збігається з реальними вимогами соціуму. Завдання батьків і вихователів, а також вчителів сприяти більш сглаженному сприйняття реальності, якісно доносячи до дитини певні вимоги і прищеплюючи навички життя в суспільстві таким чином, щоб психіка дитини не страждала від невідповідності “хочу” і “можна”.
Психоаналітична теорія розвитку людини – тривала, донині не безупинна робота психологів, психіатрів, психоаналітиків. Наукове початок було дано Зигмундом Фрейдом, продовжено його учнями і послідовниками. Сьогодні багато суперечок викликають деякі аспекти цього вчення, але у багатьох методиках роботи з виявлення та лікування психічних відхилень і захворювань теорія психоаналізу успішно застосовується.
