Зі сторінок Нового Завіту виявляється, що послання святого апостола Павла до филип’ян стало результатом його місіонерської діяльності в Європі, куди він вирушив разом зі своїми супутниками, такими ж, як і він, проповідниками нової віри − Тимофієм, Силою і Лукою. Першим великим європейським центром, отримали від них звістку про прихід у світ Спасителя, став македонський місто Филипи, жителі якого іменувалися в ті часи филиппийцами. До них-то і було звернено апостольське послання.
Перша в Європі християнська громада
У новозавітної книги «Діяння апостолів» йдеться про те, що в Филипах апостолу Павлу довелося побувати тричі. Після свого першого візиту він заходив туди двома роками пізніше по дорозі в Корінф і ще через деякий час, доставляючи милостиню (грошовий збір) членам єрусалимської громади.
Багато жителів міста, які були перш язичниками (іудеїв там було вкрай мало), жваво відгукнулися на апостольські проповіді, і в короткий термін з них була утворена перша в Європі християнська громада, що доставило невимовну радість її засновнику. З послання апостола Павла до филип’ян видно, що в наступний період він не втрачав з ними контакту і керував їх духовним життям через своїх посланців чи інших осіб, з якими відправляв поточну кореспонденцію.
Дата і місце складання послання
Про те, де і коли було написано апостольське послання до филип’ян, у дослідників існує цілком певна думка. Аналіз документа показує, що, по всій імовірності, склав він його, перебуваючи в римській в’язниці, куди був кинутий за наказом імператора Нерона у 61 році.
Про це, зокрема, свідчить згадування автора про солдатів преторианского полку, що несуть службу по охороні в’язнів. Їх підрозділ, як відомо, входило в число імператорських сил, розквартированих в Римі. З тексту видно, що автор впевнений в своє швидке звільнення, яке послідувало двома роками пізніше. Таким чином, датувати послання Павла до филип’ян прийнято 63 роком або дуже близькій до нього датою. У науковому світі існують з цього питання і інші точки зору, прихильники яких нечисленні і не мають достатньо переконливими аргументами на користь своїх теорій.
Апостольський посланник
Під час перебування апостола Павла в римській в’язниці його відвідав житель міста Филипи по імені Епафродит. Будучи активним членом новоствореної християнської громади свого міста, він ставився до в’язня як до свого духовного батька і всіма силами старався полегшити його долю. Він доглядав за ним під час хвороби.
Бажаючи звернутися з посланням до филип’ян, Павло шукав зручний для цього випадок, і коли Епафродит сповістив його про намір повернутися додому, відправив з ним лист, в якому сердечно дякував городян за зібране для нього допомогу і, крім того, давав необхідні на той момент релігійні настанови. Знаючи ж, що члени филиппийской громади вкрай стурбовані звісткою про його хвороби, апостол утішив їх повідомленням про своєму благополучному одужання.
Істинно батьківське послання
Вельми примітний сам характер послання святого апостола Павла до филип’ян. Читаючи його, мимоволі відчуваєш, що автор звертається до людей, з якими пов’язаний узами істинно братської любові. З моменту їх першої зустрічі минуло чимало років, протягом яких члени заснованої ним християнської громади піддавалися гонінням з боку оточуючих язичників і здебільшого виявляли твердість духу. Ця відданість істинної віри, носієм якої він був, зв’язала Павла з филиппийцами міцніше, ніж кровні узи. Саме тому, звертаючись до них, апостол говорить як люблячий батько, впевнений у тому, що улюблені їм чада не посоромлять його імені.
Структурні особливості твору
Послання апостола Павла відрізняє невимушеність, більш властива особистих листів, ніж офіційним документам. Багато в чому це враження створюється завдяки тому, що автор не прагнув створити його по строго встановленим планом, а більше керувався думками і почуттями, які відвідували його в той чи інший момент написання.
Своє послання братам по вірі апостол Павло розділив на чотири розділи, що становлять дві частини документа. Перша з них починається звичайним в таких випадках привітанням, супроводжуватиметься короткою розповіддю про обставини його життя в той період. Далі, по 2 главі послання до филип’ян, автор, наводячи в приклад Ісуса Христа, закликає своїх читачів до боротьби за віру, а також одностайності, смирення і послуху Божому. Завершується глава повідомленнями приватного характеру, що стосуються осіб, що оточували Павла в той період його життя. Таке загальне зміст першої частини послання.
Наступна частина охоплює собою 3 і 4 глави. В ній апостол, звертаючись як до окремим особам, так і до всіх членів заснованої ним громади, застерігає їх від згубного впливу прихильників іудейської віри. Крім того, він говорить про необхідність виробляти в собі здатність до духовного самовдосконалення, без якого неможливо повною мірою дотримуватися Христовим Заповідям. Завершується апостольське послання до филип’ян словами подяки і привітання. Як і текст всього документа, вони наповнені щирістю, що свідчить про нерозривний близькості Павла з його духовними чадами.
Тлумачення, складені духовними особами
У святоотцівській літературі можна зустріти цілий ряд тлумачень «Послання до филип’ян святого апостола Павла». Це пояснюється тим, що за зовнішньою простотою його викладу прихований глибокий сенс, осягнути який непосвяченій людині вкрай складно. Автором найбільш відомого твору подібного роду є святий Іоанн Златоуст – Константинопольський архієпископ, що охопила своєю діяльністю другу половину IV століття і увійшов разом з Григорієм Богословом і Василем Великим у число трьох Вселенських святителів.
Не меншою повагою користується і робота блаженного Феодорита Кирського, що став провідним представником школи богослов’я, заснованого в III столітті жителями сирійського міста Антіохія. Серед вітчизняних авторів найбільшого успіху домігся преосвященний Феофан (Говоров) Самітник, який написав свою працю під другій половині XIX століття і після смерті прославлений у лику святителів.
Світські тлумачі апостольського послання
Відомі також тлумачення, складені не духовними особами, а представниками світської науки, присвятили цьому питанню свої поглиблені дослідження. Так, в 1989 році друкарнею Троїце-Сергіївської лаври була опублікована капітальна праця московського історика Івана Назарьевского. Його робота викликала живий відгук серед широкого кола читачів і отримала високу оцінку у представників російського духовенства. В якості ще одного прикладу можна навести твір німецького ученого-біблеїста Фрідріха Мейєра, написане ним в 1897 році і неодноразово переиздававшееся під редакцією Поля Евальда і Марка Гаупта.
Думку скептиків
Слід зазначити, що, всупереч загальному переконанню в достовірності розглянутого документа, нерідко знаходилися дослідники, які заперечують цей факт. Наприклад, німецький філософ Бруно Бауер ще на початку XIX ст. стверджував, що, незважаючи на стилістичну схожість з іншими текстами, створеними апостолом Павлом, приписуване йому послання до филип’ян є пізнішою підробкою.
У тому ж ключі висловився і його співвітчизник Карл Гольстен. Опублікувавши в середині 70-х років XIX століття свої коментарі до послання апостола Павла до филип’ян, він не забув в точності повторити слова свого попередника Бауера, від себе при цьому додавши ряд доказів, визнаних богословами всього світу вкрай непереконливими, а почасти і навмисно сфальсифікованими.
Таким чином, що б не намагалися стверджувати скептики, послання святого апостола Павла до членів християнської громади, заснованої ним у македонському місті Филипи, з повним правом можна віднести до найвищих зразків релігійної думки і сказати, що його текст по праву займає місце серед інших книг Нового Завіту.
