Післявоєнний час
Країна, яка перемогла фашистів, активно відновлювалася. У прикордонному селищі так само базувалася військова частина Кувшинской Салмині № 2289, зрідка пополнявшаяся призовниками. Острів відбудувалося заново, залатав пробоїни. Загиблим героям поставили пам’ятник, офіцерські діти регулярно приносили до нього червоні гвоздики.
Для хлопців, які не мають можливості залишати Кувшинскую Салму, побудували загальноосвітню та музичну школи, для малюків – дитячий садок. Силами військової частини був зведений сучасний Будинок офіцерів, в якому жінки влаштовували вистави і вечори.
Ми сюди приїхали служити, хлопці,
Але з нас мріє кожен, що коли-то
Він покине край далекий і суворий,
Але його, повір, сюди потягне знову…
Ми живемо в Лататті, на краю землі,
Пам’ятки – море, кораблі…
Ех! Життя у нас сувора, але разом з тим відмінна,
Адже життя у нас така – прикордонна…
(Із шкільного гімну Кувшинской Салмині)
Інфраструктура в Кувшинской Сальмі була налагоджена – бібліотека, медсанчастина, пекарня, пошта. Все, що потрібно жителям прикордонного гарнізону для автономного існування.
У 2007 році прикордонників перевели, розкидали по країні. Хтось виїхав з родиною до Пензи, хто-то в Рязань. Але один раз на два роки вони збираються в Кувшинской Сальму, тому що вона їм сниться.
