Російський письменник Іван Олександрович Родіонов залишив слід в історії не тільки як автор літературних творів, але і як монархіст і учасник Білого руху. Він був політичним і громадським діячем російської еміграції. Про життя і творчість цієї неординарної людини піде мова в статті.
Біографія
Іван Родіонов з’явився на світ 20.10.1866 в станиці Камышевской, яка тоді входила до складу області Війська Донського (нині належить до Ростовської області). Його батько був поміщиком, вихідцем з донських козаків. В 1881-1884 рр. Іван проходив навчання в Єлисаветградському кавалерійському училищі. Потім, в 1884-1886 рр., виховувався в Новочеркаському юнкерському козачому училище. Закінчив по першому розряду і був випущений хорунжим.
Далі Іван Родіонов служив в першому і десятому донських козацьких полках. Як командир козачої сотні брав участь у придушенні бунту робітників у Боровичах. Після виходу у відставку став земським начальником в місті і зав’язав дружбу з сусідом по маєтку Михайлом Родзянко, єпископом Гермогеном і ієромонахом Илиодором. Був представлений царської сім’ї.
Іван Олександрович був переконаним монархістом. Виступав за повне вигнання єврейського народу з території Росії. Найстрашнішим злом для країни вважав народне пияцтво. Він говорив, що Росія гине з двох причин: через євреїв і алкоголю.
У роки Першої світової
Іван Родіонов був учасником бойових дій в якості козачого офіцера. З жовтня 1915-го проходив службу при штабі генерала Брусилова, командуючого Південно-Західним фронтом. Брав участь в операції «Брусиловський прорив», був удостоєний чотирьох бойових орденів. Одночасно з цим займався публіцистикою, до жовтня 1916 р. був редактором «Армійського вісника» – щоденної газети Південно-Західного фронту.
У 1917 р. Іван Родіонов не став присягати Тимчасового уряду. У серпні взяв участь у Корниловском виступі, за що згодом був посаджений у в’язницю міста Бихов Могильовської області.
Громадянська війна 1918-1922 рр.
Коли корниловцев звільнили, Родіонов повернувся на Дон і став членом Добровольчої армії, у складі якої брав участь у першому Кубанському поході. У цей же період Іван Олександрович видавав у Новочеркаську газети «Донський край» і «Вартовий». В останній у січні 1919 р. він опублікував статтю «Протоколи сіонських мудреців».
В листопаді 1918-го Іван Родіонов брав участь в монархічному з’їзді, який проходив в Ростові-на-Дону. За його підсумками чоловіка обрали членом Південно-східного монархічного комітету, створеного з метою подальшої пропаганди монархічних ідей і відновлення монархії в Росії. На прохання генерала Врангеля в 1920 р. Родіонов займався організацією друкарської справи на півдні країни.
Завершивши Громадянську війну в званні полковника, Іван Олександрович емігрував з Росії.
Літературна творчість
Як письменник Іван Родіонов став відомий в 1909 р. після видання повісті «Наше злочин», яка протягом 1910 року витримала п’ять видань. Це твір за ініціативи Анатолія Коні навіть висунули на здобуття Пушкінської премії. У 1911 р. Іван Олександрович написав сатиричну билину «Москва-матінка», в якій продемонстрував погляд козаків на російську історію. У пресі цей твір отримав негативні відгуки.
У 1922 р. Родіонов створив повість про Крижаному поході «Жертви вечірні». У ній він описав жорстокість російського повстання і відгукнувся про народ як про «злісної худобі», гідної лише «їжакових рукавиць, батога і палиці».
У 1937 році вийшло твір «Царство Сатани», в якому Іван Родіонов назвав себе антисемітом і висловив захоплення діяльністю Гітлера.
Родина
Письменник був одружений два рази. Перша дружина, Ніна Володимирівна Анзимирова, була театральним художником. У шлюбі з нею у Родіонова народилися два сини: Ярослав в 1903 р. і Володимир у 1905 р. Молодший син згодом став ченцем.
Другою дружиною Івана Олександровича була Ганна Олексіївна Кованько. Вона народила йому трьох дітей: сина Святослава 1909 р., сина Гермогена 1912 р. н. та доньку Софію 1916 р.
В еміграції
Емігрувавши з Росії, письменник спочатку жив у Югославії, потім перебрався до Німеччини, Берлін, де продовжив активну монархічну роботу. У 1923 р. Родіонов був помічником голови монархічного об’єднання в Берліні. У квітні 1926-го був делегатом Російського закордонного з’їзду в Парижі. У травні 1938-го організував у Белграді зустріч російських монархістів, на якій виголосив промову про «монархичности всього Російського».
Іван Родіонов помер у Берліні 24.01.1940 у віці 73 років. Похований на православному кладовищі в районі Тегель.
