Техногенні катастрофи з початку XX століття, на жаль, – невід’ємний супутник людства. Сентрейлия, нині звана ніяк інакше як «Сайлент Хілл», зіткнення «Монблану» і «Імо» в бухті Галіфаксу, Бхопальская катастрофа, всі вони мали абсолютно різні причини, але наслідки у них однакові – загибель величезної кількості людей, руйнування, ураження постраждалих територій та їх непридатність для життя. Однак якась техногенна катастрофа приходить на розум, коли ми говоримо про радянському або пострадянському просторі? Мабуть, аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року поблизу міста Прип’ять. «Одна з найбільш потужних АЕС у світі» – ця теза говорить про багато що.
Хвилинка історії
Чорнобильська АЕС стала першою спорудою подібного роду на Україні. Її запуск відбувся в 1970 році. Спеціально для проживання співробітників нової атомної електростанції був побудований місто Прип’ять, розрахований приблизно на 80 тисяч жителів. 25 квітня 1986 стартували роботи по зупинці четвертого енергоблоку АЕС. Їх метою було звичайний ремонт.
В ході даної процедури 26 квітня 1986 року о 1:23 ночі пролунав вибух, який став лише початком катастрофи. Менш ніж через годину після початку гасіння пожежі у співробітників МНС стали проявлятися ознаки радіоактивного опромінення, однак припиняти роботи ніхто з них не збирався. Керівником робіт по ліквідації наслідків катастрофи був призначений генерал Тарганів Микола Дмитрович.
Біографія
Він народився 19 травня 1934 року в селі Гремячье на Дону, у Воронезькій області. Виріс у простій селянській родині. У 1953 році майбутній генерал Тарганів закінчив місцеву школу, після чого вступив до Харківського військово-технічне училище. У 1980-х служив в НДІ цивільної оборони, був заступником начальника штабу цивільної оборони СРСР. Саме генерал-майор Тарганів – один з тих героїв, що стояли на шляху страшного ворога людства – радіації. У 1986 році ще мало хто розумів, що сталося на ЧАЕС. А навіть якщо і знали, що стався вибух, то все одно слабо уявляли собі його наслідки.
Боротьба з невидимою смертю
Достатньо того факту, що перші пожежні розрахунки прибули на місце, не були укомплектовані будь-якими засобами радіаційного захисту. Вони гасили пожежу «голими руками», що, звичайно ж, позначилося надалі на їх здоров’я. Більшість з них померли від променевої хвороби в перші місяці, а деякі – навіть у перші дні після вибуху. Чорнобиль генерал Тарганів у такому вигляді не застав. У його завдання входила організація зачистки четвертого енергоблоку від радіаційних забруднень.
Він прибув на місце, нехай і невеликий, але все ж проміжок часу. Спочатку планувалося використовувати спеціальних роботів, ввезених з НДР, однак, згідно зі спогадами самого генерала Тараканова, ці машини не були пристосовані до роботи в умовах надзвичайного радіаційного забруднення. Їх використання на ЧАЕС виявилось марним, машини просто не працювали. Тоді ж було прийнято рішення залучити звичайних солдатів до прибирання даху четвертого енергоблоку від залишків ядерного палива.
Генеральський план
Саме тут Микола Тараканов – Генерал з великої літери – запропонував конкретний план. Він чудово усвідомлював, що не можна давати солдатам перебувати на збиранні більш 3 – 4 хвилин, інакше вони ризикують отримати смертельні дози радіації. І свого плану він слідував беззаперечно, так як жоден з його підлеглих не провів там більше відведеного часу, за винятком Чебана, Свиридова і Макарова. Ці троє піднімалися на дах четвертого енергоблоку ЧАЕС тричі, але всі вони і донині живі.
Спочатку передбачалося, що генерал Тарганів по прибутті в Чорнобиль керуватиме операцією з командного пункту, розташованого в 15 кілометрах від місця робіт. Проте він знаходив це нерозумним, адже на такій відстані неможливо контролювати настільки важливі і тонкі роботи. У підсумку йому облаштували пункт поблизу ЧАЕС. Згодом це рішення сильно відбилося на його здоров’ї.
Солдати виключно тепло відгукувалися про свого командира, адже він був поруч з ними, теж бився з радіацією.
Через деякий час постало питання про присвоєння генералу Тараканову звання Героя СРСР. Однак у силу напружених відносин з вищестоящими особами Микола Дмитрович так і не отримав цю нагороду. Сам він не засмучується з цього приводу, але все ж визнає, що відчуває деяку образу.
Дні сьогоднішні
Нині Тарганів Микола Дмитрович страждає від променевої хвороби, боротися з якою йому доводиться за допомогою медичних препаратів. У своїх нечисленних інтерв’ю він чесно зізнається, що його пригнічує нинішнє ставлення держави до воїнів-ліквідаторів, які ціною свого життя дезактивували територію колишньої ЧАЕС. Вони робили це не заради нагород, це було їхнім обов’язком, а тепер їх незаслужено забули. Микола Дмитрович дуже сильно сподівається, що він прийде той день, коли це упущення буде виправлено.
