Класифікація звуків
Інтенсивність звуку вимірюється в Вт/м2, однак для порівняння звуків між собою і з мінімальним рівнем інтенсивності використовують децибели.
Звуки поділяються на:
- дуже слабкі (0-20 дб);
- слабкі (21-40 дб);
- помірні (41-60 дб);
- гучні (61-80 дб);
- дуже гучні (81-100 дб);
- оглушливі (більше 100 дб).
На малюнку наведено приклади найпоширеніших звуків різної інтенсивності.
Допустимі норми
Постійний шум або той, що зберігається протягом тривалого часу, називається фоновим. Для квартири 20-30 дб — це нормальний рівень фонового шуму. Він сприймається людиною як тиша. Звуки в 40 дб теж допустимі, а гучність в 60 дб прийнятна для офісів, установ. Тривалий вплив звуків гучністю 70 дб призводить до порушень центральної нервової системи. Саме з такою гучністю “звучить” вулиця, а на жвавих проспектах шум досягає 85-90 дб. Звуки в 100 дб знижують слух і можуть призвести до його повної втрати.
Інтенсивність звуку — це величина, допустимі значення якої прописані у санітарних правилах і нормах (Санпін). Період часу, який допускається включати галасливі побутові прилади, голосно розмовляти, робити ремонт і т. п. визначається Законом «Про забезпечення тиші та спокою». Його приймають окремо для кожної області. Час у кожному регіоні може відрізнятися: десь денні години починаються в 7:00 ранку, а десь-в 9:00. Наприклад, в Московській області, тихим нічним часом вважається період з 21:00 по 8:00 в будні дні, з 22:00 до 10:00 у вихідні. Крім того, існує тихий годину з 13:00 до 15:00.
