Грузинський кінематограф XX століття вразив весь світ своєю самобутньою мовою, неординарністю. Грузинські режисери завжди були показово артистичними, творчо колоритними. Кожен постановник має свій унікальний творчий почерк, їх роботи не зняті під трафарет, це штучний продукт. За кожним художнім фільмом стоїть автобіографічні нариси, доля творця. На роботах Сергія Параджанова, Тенгіза Абуладзе, Отара Іоселіані навчається не одне покоління кінематографістів. Грузинське кіно в СРСР по праву вважався елітним, вишуканим.
Майстри зародження жанру
Виникненням грузинської кінематографії вважаються 20-ті роки минулого століття. До революції в країні знімалася офіційно схвалена документальна хроніка і масовки для псевдоісторичних картин, наприклад, «Підкорення Кавказу», які не мали ніякого відношення до національної історії або культури.
З 1928 році і протягом наступних чотирьох років плеяда молодих кінематографістів створює оригінальні за стилістикою і форми картини: «Моя бабуся» К. Мікаберідзе, «Елісо» Н. Шенгелая, «Ха-барда» М. Чіаурелі та «Сіль Сванетії» М. Калатозішвілі. В умовах жорстокої цензури багато проекти грузинських режисерів не випускаються в прокат, серед них стрічка М. Калатозішвілі «Цвях у чоботі». Черга 27 років постановник срежиссирует кінофільм «Летять журавлі», який буде удостоєний головного призу Каннського кінофестивалю.
Режисери 30-40-х років
Тенденції в розвитку грузинського кіно 30-40-х років зумовлювала радянська ідеологія, всі проекти строго відповідали духу соціалістичного реалізму. Багато картини носили відверто пропагандистський характер, наприклад, роботи М. Чіаурелі «Велике зарево», «Незабутній 1919-й рік», «Арсен», «Падіння Берліна», «Клятва».
Паралельно серйозної кінопродукції грузинські режисери знімали комедійні стрічки, серед яскравих взірців «Придане Жужуны» С. Палавандишвили і Д. Кікабідзе, «Втрачений рай» Д. Ронделі, «Кето і Коте» Ст. Таблиашвили і Ш. Гедеванишвили.
У період кровопролитної Великої Вітчизняної війни випуск картин, природно, скоротився. Винятком може бути створений на замовлення самого Сталіна фільм «Георгій Саакадзе» грузинського радянського режисера Михайла Чіаурелі.
Митці епохи відродження кіноіндустрії
50-ті роки минулого століття ознаменувалися відродженням грузинського кіно, появою нового покоління постановників. На базі Госкинопрома створюється національна кіностудія «Грузія-фільм», де творили видатні грузинські режисери. Етапним шедевром цього часу вважається робота Р. Чхеїдзе і Т. Абуладзе «Лурджа Магданы». Картина стала першою за довгий час, що отримала визнання на великому західному кінофестивалі в Каннах. У цьому фільмі, як і в наступному проекті Абуладзе відчувається вплив італійського неореалізму.
Не меншою художньою цінністю володіє героїчна драма «Батько солдата», зрежисована Резо Чхеїдзе.
Постановники 60-70-х років
У 60-70-ті роки список грузинських режисерів поповнився новою хвилею обдарованих кінематографістів. Це період діяльності видатних постановників братів Шенгелая, М. Кокочашвілі і О. Іоселіані. Роботи грузинських кінодіячів цього часу вигідно відрізнялися від решти радянської кінопродукції. Вони намагалися уникати відкритої пропаганди, при цьому прагнучи зачіпати актуальні для тієї епохи соціальні та моральні проблеми. В національній кіноіндустрії Грузії вкоренилася алегорична форма. На думку вітчизняних експертів кіно, стрічки «Листопад» О. Іоселіані, «Білий караван» Е. Шенгелая і Т. Мелиава, «Алавердоба» Р. Шенгелая, «Велика зелена долина» М. Кокочашвілі містили приховану критику актуальних соціальних проблем.
У 60-х роках кінорежисер М. Кобахідзе, буквально переосмисливши німе кіно, визначив основи виробництва відомих грузинських короткометражок. Його послідовники в 70-ті випустили цілу серію неперевершених комедійних картин, серед яких «Рекорд» Р. Патарая, «Феола» Б. Цуладзе, «Глечик» В. Квірікадзе.
Величезною популярністю у глядацької аудиторії користувався багатосерійний художній фільм творчого дуету Гіга Лордкіпанідзе і Гізо Габескирии «Дата Туташхия».
Автори нетлінної класики
Стрічки «Древо бажання», «Я, бабуся, Іліко та Іларіон» Тенгіза Абуладзе, «Не горюй!» Георгія Данелія, «Жив співочий дрізд» Отара Іоселіані вражають красою образотворчого ряду. Це воістину споглядальне кіно. Але фільми прекрасні не тільки візуально, режисура великих постановників просто заворожує.
В цей період в прокат виходить легендарний фільм радянського, грузинського і російського режисера Георгія Данелія «Міміно». Трагікомедія, жанр якої вітчизняними критиками найчастіше визначається як полусказка, знята за сценарієм Резо Габріадзе і Вікторії Токарєвої. Як і «Кін-дза-дза!» картина давно і ретельно растаскана народом на цитати, що є показовим мірилом успішності будь-якого фільму. Багато кінодіячі сучасності позиціонують роботу Данелія як візитну картку Радянської Грузії на всі часи, причому не тільки в кінематографічному, але і в музичному плані.
Майстри 80-90-х
Багато кінороботи відомих грузинських режисерів, створені на рубежі 80-90-х рр. розцінюються як художня прелюдія до неминучого краху комуністичного ладу, наприклад, «Блакитні гори» Ельдара Шенгелая і «Покаяння» Тенгіза Абуладзе.
«Блакитні гори, або Неправдоподібна історія», що вийшла в прокат в 1983 році, містить явну сатиру на бюрократію в більшості радянських організацій. А в «Покаяння» (1984 р.) нагадує публіці основні духовні орієнтири.
Заслуговує уваги робота Сергія Параджанова і Додо Абашидзе «Легенда про Сурамську фортецю».
Сучасне покоління
Якщо до 90-х років грузинський кінематограф розвивався згідно із загальною атмосферою, яка панувала на безкрайніх просторах СРСР, то після його розпаду він став частиною світової кіноіндустрії. Сузір’я талановитих постановників, вихованих на безприкладної кінематографічної базі, забезпечують інтеграцію національного кінематографу у світову систему кіновиробництва.
Дуже цікавою картиною вважається робота Гели Баблуані «13», хоча фільм був знятий не в Грузії, а в США і у Франції. Критики називають проект негрузинским кіно, знятим грузинським постановником. З картин, створених безпосередньо в Грузії, виділяється стрічка «Сезон» Давида Борчхадзе.
