Фрагментарність у психології – це одна з властивостей уявлень, тобто один із способів мисленого відтворення образів в голові. Коли людина уявляє собі який-небудь об’єкт або явище, то йому вдається відтворити окремі частини, а не весь об’єкт цілком.
Приклади фрагментарності
Припустимо, людина колись прочитав літературний твір. Він має про нього фрагментарне уявлення, так як деякі частини і сторони твору не будуть представлені, а образ цього твору буде сприйматися людиною узагальнено.
Та ж ситуація з візуальними образами осіб близьких нам людей. Ми часто запам’ятовуємо окремі риси обличчя, але як би ми не старалися – весь портрет цілком нам уявити не виходить.
І чим більшою привабливістю і значимістю володів об’єкт раніше, тим більше буде сповнений образ вистави.
Чим небезпечне фрагментарне мислення?
Фрагментарність – це проблема мислення нашого суспільства. Все частіше в більшості ситуацій людина мислить уривчастими образами. Але взаємозв’язку між фрагментами моделей відсутні, що призводить до неповного або викривленого уявлення про об’єкт в цілому.
Фрагментарність – це те, від чого наша свідомість забивається стороннім інформаційним сміттям, що не має практичної цінності в нашому житті. Коли накопичується багато уривчастих конструкцій, нам здається, що ми стаємо розумнішими, але ми не враховуємо, що взаємозв’язок між ними відсутній. І саме цих зв’язків нам часто не вистачає для повноти картини, для повного аналізу ситуації і правдивої інформації про світоустрій. Це заважає нам приймати правильні рішення, тому що нам недостатньо інформації.
Перехід до такого типу мислення відбувається через збільшення образної інформації (відео і картинки в Інтернеті, телебачення і т. д.), коли більша частина сприймається через яскраві сюжети і образи.
