У Кіровській області зберігся своєрідний говір вятичів. Деякі слова важко зрозуміти без перекладу. Статут, кировчанин може пожартувати: «Я зараз тільки для домовіни годжуся». Необізнана людина, дізнавшись корінь «будинок», може подумати про затишному житлі. Але жартівник пояснить, що домовина – це гріб. Зроблений з дерева, як хата.
Крім цього значення є ще одне, застаріле. Так називали обрядові споруди, встановлені на високих підпорах. Їх знаходять по місцях селищ фінно-угорських племен.
Голбец – що це таке?
«Голбец» – ще одне слово жителів кіровського району. Так називають підпідлогу, де зберігаються припаси на зиму. Вхід в голбец зазвичай роблять, вирізаючи лаз в кухонній підлозі. Іноді роблять ще один отвір в кімнаті. Воно вже поменше і людина у нього не пролізе. У нього засипають овочі (картопля, морква, буряк). Під отвором розташовані дерев’яні короби, і врожай відразу складується на місце. Перед засипанням яблук голбец білять вапном, щоб не поширювалася гниль плодів. Тому стеля у ньому білий. Це ще й зберігає дошки підлоги від гниття.
Але це слово має ще одне значення. Так в Комі називають дохристиянські похоронні стовпи, встановлені на могилах. У селі Усть-Цильма на Печорі з шістнадцятого століття живуть старовіри. Вони ретельно охороняють свої традиції і особливо про них не поширюються. Але туристам не забороняється відвідування кладовища, хоч місцеві жителі і попередять про те, що туди ходити не можна.
На кладовищі стоять сучасні хрести з двосхилими дахами і старовинні голбцы також з дахами. В стовпі видовбано віконце, куди приносять і кладуть їжу, щоб задобрити мертвих.
На цьому цвинтарі стоїть домовина – це склеп з колод, де лежать самосожженцы. Був і такий факт в житті села – кілька сімей згоріли живцем, протестуючи проти нових порядків Синоду. Їх шанують як мучеників.
Стародавній звичай фінно-угорських племен
У Музеї Москви є незвичайний експонат, дуже схожий на домовину. Це «будинок мертвих», як його назвали. Він був знайдений при розкопках під Москвою біля Звенигорода. Могильник датують 750 роком нашої ери. У той час тут жили фінно-угри, предки племен мері і весі. У подібних зрубах знаходили обпалені останки людей різного віку. Припускають, що трупи спалювались у віддаленому від городища місці (кремація на стороні) і переносилися в дерев’яний склеп, який стояв у глухому лісі.
Склеп являє собою зруб висотою близько двох метрів, без вікон, але з вогнищем біля входу. Мабуть, для ритуальних приготувань їжі. Цей звичай – ховати в дерев’яному склепі – був поширений по всій Європі і частково в Азії. Такі домовіни ставили на стовпи і обкурювали димом, це запобігало гниття і відлякувало комах.
Слов’янські поховання
Було виявлено кілька видів поховань слов’ян – в основному поглиблені домовіни. Це зруби з ямою, наповненої вугіллям, чорними від вогню стінами і останками померлих, які зазнали кремації. Дитячі поховання ніколи не піддавалися кремації і спочивали на доброму грунті. Відносяться вони до позднеславянскому періоду.
Зовнішній вид домовин розрізняється. Є будинки мертвих на рівні землі, в які веде увігнутий вхід. Є кургани, які стоять на стовпах і мають прямокутну основу. В одному з поховань виявили речі, датовані 1150 роком. Це дозволяє зробити висновок про те, що для слов’ян домовина була звичним способом поховання.
Хатинка Баби Яги
З дитинства всі пам’ятають опис житла Баби Яги: хатинка без вікон і дверей, на курних (обкурених димом, а не курячих) ніжках. Це домовина, дерев’яний труну. Місця в ньому мало – ніс в стелю вріс. Коли слов’яни прийшли на землі фінно-угрів, вони побачили в лісах такі будиночки. Це стало поживою для казок і легенд. Насправді, боятися було нічого – в будинку ніхто не жив. Фінські будиночки мертвих ставили на стовпи, а більш південні племена не ставили. Суть від цього не змінюється.
Наявність вогнища біля входу наводило на думку про те, що всіх похованих в будиночку проводили через вогонь. Звідси казки про прагнення Баби Яги засмажити прийшов живої людини.
Зберігся письмовий джерело – повість про початок заселення Москви. Він містить повідомлення про князя, скрывавшемся від синів боярина Купки. В частіше лісу він знайшов зруб з похованням якусь людину і сховався в ньому.
Як змінювалося значення слова
В перекладі з української «домовина» означає труну в сучасному його розумінні – дерев’яний ящик для покійного. У білоруському мові слово трактується аналогічно. У Сербії домовиной називають батьківщину. У Боснії теж.
Раніше домовину робили з колоди. Видовбували в ній місце для небіжчика. Зараз труну збивають з дощок. Спосіб поховання теж змінився. Якщо раніше влаштовували зруб, то зараз цього не роблять. На могилах ставлять пам’ятники. Тільки в деяких місцях ще зберігся звичай ставити високі дерев’яні хрести з віконцем для приношень. Але навіть у селі старовірів для цього використовують тарілки, які залишають на могилах.
Йде час, змінюються люди, їх звичаї зазнають трансформації. Якісь зовсім зникають, залишивши слід тільки в казках. Якісь зберігаються до наших днів. Все це – історія.
Висновок
Існує багато слів, що позначають людину в труні, більшість з них подібні. Численні дослідження і розкопки дозволяють нам краще розуміти історію рідних місць.
