23 серпня 2018 року відбулася світова прем’єра картини “Не хвилюйся, він далеко не піде”, знятого режисером Гасом ван Сентом за мотивами однойменної автобіографічної книги художника-карикатуриста, мультиплікатора і просто неординарної людини Джона Каллахана, в результаті нещасного випадку на все життя залишився прикутим до інвалідного візка.
Дитинство і юність
Майбутній прототип головного героя байопіку “Не хвилюйся, він далеко не піде”, роль якого блискуче виконав знаменитий голлівудський актор Хоакін Фенікс, з’явився на світ 5 лютого 1951 року в провінційному містечку США, який носить назву Даллес і розташованому в штаті Орегон.
Біографія Джона Каллахана з самого його народження була позбавлена найменшої схильності до добробуту. Особистості його матері і батька невідомі. Новонароджене немовля був залишений в дитячому будинку, де його і побачили Девід і Розмарі Каллаханы, сімейна пара з Портленда. Вони всиновили хлопчика і дали йому подвійне ім’я – Джон Майкл.
У Портленді Каллаханы володіли елеваторами, які обслуговують одну велику зернову компанію. Згодом Бог подарував їм ще п’ятьох дітей, зведених братів і сестер Джона.
Дитинство хлопця було досить бурхливим. Він ріс великим баламутом і забіякою, винахідливим на різні гидоти. Коли Джону було вісім років, його, учні католицької школи, спокусила сорокарічна черниця-вчителька, затиснувши хлопчика в затишному куточку. Так Джон Каллахан несподівано став чоловіком.
Невідомо, чи вплинула на його подальший розвиток настільки рання травма або ж всьому виною був перехідний вік і брак уваги, але коли Джону виповнилося дванадцять років, він вже вживав алкоголь і, природно, прогулював школу.
Його прийомні батьки махнули на нього рукою, та рано подорослішав хлопчик, наданий самому собі, всі наступні роки провів у барах і підозрілих компаніях. Після закінчення школи Джон якийсь час працював санітаром у психіатричній лікарні, після чого влаштувався на алюмінієвий завод. Сам Каллахан згодом описував дні своєї молодості як в цілому безглузде проведення часу за випивкою, переривається годинами роботи в алкогольному тумані.
Трагедія
Нещастя сталося з Джоном Каллаханом в 1972 році. Він, міцно напідпитку двадцятиоднорічний хлопець, разом зі своїм приятелем повертався на машині додому з чергового бару. Приятель, який сидів за кермом, не впорався з керуванням і на великій швидкості врізався в стовп.
Від удару Джон отримав струс мозку, множинні переломи і, найстрашніше, серйозне пошкодження хребта. Каллахан став інвалідом, назавжди прикутим до свого крісла.
Все, що тепер міг робити Джон – це тільки деякі-як тримати в руках склянку або ручку. Волею долі саме склянку і ручка стали для нього ключовими предметами на всі наступні роки. Від того, що вся його життя остаточно звалилася, Джон почав випивати ще більше. У той же час, згадавши про те, що, ще будучи учнем католицької школи, досить непогано зображував вчителів у своїх перших дитячих карикатурах, він знічев’я почав якось пробувати брати ручку стали неслухняні руки і малювати. Йому доводилося тримати її обома руками, якими він старанно виводив чоловічків, волею Джона потрапляють в дивні і похмурі ситуації, сповнені чорного гумору.
Поступово малювання карикатур – практично єдине заняття, яке він міг собі дозволити крім випивки, – повністю опанувало Каллаханом. Для нього дивним чином відкрилися перспективи його нового життя.
Життя людини, прикутого до інвалідного крісла.
Творчість
Алкогольна залежність Джона Каллахана після аварії тривало ще шість років.
Всі його спроби пройти курси реабілітації не увінчалися успіхом. Допомогло тільки малювання карикатур. Якось один з його знайомих, побачив оригінальні й дотепні малюнки Джона, порадив йому спробувати їх кому-небудь продати. Спочатку Каллахан дуже скептично поставився до цієї ідеї, але через якийсь час все ж відправив свої роботи в місцеву газету Willamette Week, приклавши до них записку наступного змісту:
Я – каліка, алкоголік і чудовий ілюстратор, і мені терміново потрібна робота, щоб остаточно не спитися…
І карикатури, і гострий гумор Джона в редакції газети оцінили по достоїнству, незабаром запустивши в публікацію деякі його роботи. Через якийсь час головний редактор подався до нього додому, щоб познайомитися, а заодно і переконатися, що автор малюнків дійсно є калікою. Пізніше він згадував цю зустріч у будинку Джона наступним чином:
Ми дійсно побачили перед собою гарненько піддатого чоловіка в інвалідному кріслі з ручкою в скоцюрблений руках. Я ніколи раніше не бачив, щоб людина одночасно був настільки привабливим, вщент п’яним і депресивним, але при цьому веселим…
У 1983 році Джон Каллахан був прийнятий на роботу в газету Willamette Week штатним карикатуристом.
Стиль і тематика його робіт були неоднозначно сприйняті читачами газети. Когось малюнки Каллахана захоплювали, інших лише дратували. Але для самого Джона, по суті описує у своїх гострих і наповнених чорним гумором карикатурах своє життя, головною залишалася тільки реакція інших інвалідів. А їм його малюнки дуже подобалися.
Рік за роком роботи Каллахана набирали все більшої популярності по всьому світу. До кінця 90-х число друкованих видавництв, журналів і газет, що публікують малюнки Джона, перевищила дві сотні.
У 1989 році Каллахан написав перший том своєї автобіографії “Не хвилюйся, він далеко не піде”, права на екранізацію якої тут же викупив знаменитий і улюблений мільйонами глядачів актор Робін Вільямс, який мріяв втілити образ Джона на екрані. Однак, на жаль, зробити цього не встиг…
Через десять років було видано і другий том автобіографії художника “Справжній Джон Каллахан, будь ласка, встаньте”.
Мультиплікація
У 2000 році роботами Джона зацікавився телеканал Nickelodeon. Гостре, а інколи і жорстке утримання карикатур Каллахана не підходило для дитячих мультфільмів, на яких цей канал спеціалізувався, однак сама їхня концепція і стиль могли сподобатися дорослої аудиторії.
Керівництвом Nickelodeon було прийнято рішення про адаптації художніх творів Каллахана в анімаційні телесеріали. Так Джон Каллахан став виконавчим продюсером мультиплікаційного серіалу Pelswick, випуск якого тривав з 2000 по 2002 роки, а з 2001 року взяв участь у створенні серіалу “Quads!”.
Pelswick був присвячений життю хлопчика в інвалідному візку, незважаючи ні на що налаштованого на нормальне повноцінне життя.
Серіал ж “Quads!”, призначений для глядачів старшого покоління, являв собою якийсь звіринець персонажів, максимально наближених до життя і також мають різні відхилення у психічному чи фізичному розвитку. Головним героєм цього анімаційного серіалу став персонаж Райлі о’райлі. І у нього, незважаючи на те що він паралізований алкоголік, все добре.
Кіно
У 2018 році відомий режисер Гас ван Сент, натхненний прочитаної автобіографією Джона, зняв картину “Не хвилюйся, він далеко не піде”. Втілення на екрані образу самого героя взяв на себе знаменитий кіноактор Хоакін Фенікс.
На фото – Джон Каллахан і Хоакін Фенікс.
Для того щоб максимально зблизитися зі своїм героєм, Хоакін не просто прочитав обидва томи його автобіографії, але і по-справжньому вивчив їх. Також він переглянув усі існуючі відеозапису Джона, їздив в реабілітаційний центр, в який Каллахан потрапив після аварії, спілкувався з його лікарями і приятелями. Актор провів багато годин над його малюнками, обдумуючи кожну жарт і намагаючись зрозуміти саму суть цього нескінченно цікавого, розумного й талановитого чоловіка.
Вийшов на екрани 23 серпня 2018 року фільм заслужено став лауреатом “Золотої пальмової гілки” і неодноразово номінувався на кінопремію “Оскар”.
Також у Джона Каллахана є досить відома в світі кіно і любителів коміксів однофамільниця – Ненсі Каллахан, вигадана героїня графічної історії “Місто гріхів”, створеної художником і своєрідним колегою Джона Френком Міллером, по якій у 2005 році відомими кінорежисерами Робертом Родрігесом і Квентіном Тарантіно був знятий однойменний фільм. Одним з головних героїв “Міста гріхів” також був приватний детектив Джон Хартіган, вічний захисник і покровитель Ненсі, з якою він познайомився ще в її дитинстві. Історія Ненсі Каллахан і Джона Хартігана полюбилася мільйонам глядачів по всьому світу.
Смерть
У 2009 році Джон переніс чергову операцію, проте яких-небудь поліпшень в його самопочутті так і не послідувало. Навпаки, через якийсь час виникли ускладнення.
24 липня 2010 року Каллахан помер, не доживши до 60 років.
Невідомо, як саме і конкретно від чого помер Джон Каллахан. Офіційною причиною його смерті лікарі назвали проблеми з диханням, що посилилися квадриплегией.
Незадовго до своєї смерті в одному з інтерв’ю Каллахан зізнався:
Мені подобається все, що пов’язано з екстремальним, з тугою або стражданням в житті. Все дуже інтенсивно – релігія, політика, хвороба. Реальні м’які речі в житті мене не цікавлять…
Каллахан був одним з найбільш неординарних, похмурих, іронічних і потужних сучасних художників. Водночас від усіх інших Джона Каллахана відрізняло те, що, незважаючи на очевидну чорноту, його творчість завжди залишалося по-справжньому смішним…
