Кумири мільйонів радянських глядачів все ще радують нас своїм талантом завдяки трансляціям старих фільмів, які поступово сходять не немає. Список відомих радянських акторів досить великий, у цій статті подано короткі біографії тільки чотирьох популярних артистів. Кожен з яких залишив помітний слід у вітчизняному кінематографі.
Анатолій Дмитрович Папанов
Актор народився 31 жовтня 1922 року в невеликому містечку Вязьмі Смоленської губернії, де йому встановлено пам’ятник. Батько Анатолія Дмитровича був командиром Червоної Армії, у вільний час брав участь у театральній самодіяльності військового гарнізону. Коли для постановок потрібні були діти, то їх грали Анатолій або його сестра. У 1930 році сім’я переїхала до Москви.
Навчався Папанов погано, тому рано пішов працювати. Влаштувався ливарником в ремонтні майстерні заводу. Одночасно став займатися в театральній студії при заводі “Каучук”, незабаром ставши головною зіркою самодіяльної трупи.
У 15 років дебютував у кіно, зігравши зовсім невелику роль у фільмі “Ленін у Жовтні” (1937 року), яку навіть не вказали в титрах. До війни встиг з’явитися ще в чотирьох картинах. Воював з перших днів війни. В 1942 році після важкого поранення Анатолія Папанова комісували.
Акторська кар’єра
Після закінчення Гітісу працював в Клайпедському російському драматичному театрі, а з 1948 року в московському Театрі Сатири. В молоді роки актор Анатолій Папанов грав тільки другорядні та епізодичні ролі в театральних постановках. Тільки в 1954 році йому довірили першу значиму роль. Коли потрібно було терміново замінити хворого артиста.
Першою серйозною роботою в кіно стала роль генерала Серпилина у військовій драмі “Живі і мертві” (1964 року), після якої він став багато зніматися. Папанов, один з небагатьох відомих радянських акторів, кому давалися однаково переконливо і драматичні і комедійні ролі. Хоча він полюбився глядачам завдяки ролям в знаменитих комедіях Леоніда Гайдая “Діамантова рука” і Ельдара Рязанова “Бережись автомобіля”. Голосом Папанова казав Вовк з популярного радянського мультфільму “Ну, постривай!”. Останньою роботою актора стала роль у фільмі “Холодне літо п’ятдесят третього…”.
Олег Іванович Янковський
Один з найвідоміших радянських акторів післявоєнного покоління став справжнім секс-символом країни. Народився Янковський 23 лютого 1944 р. у маленькому казахському містечку Карсакпай, в сім’ї колишнього гвардійського офіцера. Незабаром вони перебралися в Саратов. Олегу було дев’ять років, коли помер його батько, від ран, отриманих під час Першої світової війни. Сім’я жила важко, троє дітей містила одна мати.
У 14 років забрав Олега до себе його старший брат Ростислав, який працював у Мінському драматичному театрі. Тут Янковський дебютував на сцені, замінивши актрису-травесті, грала хлопчика Едіка в “Барабанщице” А. Д. Салынского. Після закінчення школи вступив до Саратовського театрального училища. Як виявилося через кілька місяців після початку навчання, прийняли його замість середнього брата Миколи, який пройшов творчий конкурс. Їх просто переплутали. В місцевий театр його взяли тільки завдяки наполяганням дружини – актриси Людмили Зоріної. І тривалий час актор Олег Янковський був відомий в місті як чоловік зірки Саратовського театру.
І істинний арієць, та гарний товариш
У кіно він потрапив майже випадково, в 1968 році у Львові, де саратовський театр був на гастролях, його помітили члени знімальної групи фільму “Щит і меч”. Які ніяк не могли знайти артиста на роль Генріха Шварцкопфа. Тоді вони звернули увагу на молодика з “типово арійської зовнішністю”. У цьому ж році актор зіграв і другу свою знамениту роль – червоноармійця Андрія Некрасова в революційній драмі “Служили два товариша”. Після цих картин він став відомим і затребуваним актором у кіно і театрі, де йому почали давати серйозні ролі.
У 1973 році режисер Марк Захаров запросив Янковського в знаменитий Ленком, де його першою роботою стала роль Горяєва у виробничій п’єсі “Автоград XXI”. У цьому театрі Олег Янковський пропрацював майже до самої смерті, зігравши головні ролі в багатьох класичних і сучасних виставах. У Захарова він знявся в картинах “Звичайне диво” (1976) і “Той самий Мюнхгаузен” (1979).
Відомий радянський актор Янковський зіграв у близько ста фільмах, серед яких “Дзеркало”, “Доктор Живаго”, “Царевбивця” і “Ми, що нижче підписалися”. Останньою картиною став фільм Павла Лунгіна “Цар” (2008), де він зіграв митрополита Філіпа.
Микола Григорович Гринько
Мало хто вже пам’ятає цього відомого радянського актора, що зіграв у більш ніж 130 фільмах. Народився Микола Григорович Гринько 20 травня 1920 року на Україні в місті Херсоні, де і пройшли його дитячі роки. Батьки часто брали його з собою на роботу в театр, де тато працював актором, а мама помічником режисера. З ранніх років мріяв про професію актора. У перший раз вийшов на сцену в п’ятирічному віці. Після закінчення школи вступив до театрального інституту, але не пройшов за конкурсом. Потім почалася війна, на фронтах якої він провів чотири роки.
Після демобілізації працював помічником режисера, потім актором в різних українських театрах. У 1949 році закінчив театр-студію при Запорізькому театрі. З 1955 року художній керівник і артист Київського симфо-джаз естрадного оркестру “Дніпро”. У цей період Гринько багато виступав з пародійними і комедійними номерами.
Найкращий тато Карло
З 1951 року актор Микола Гринько почав зніматися в кіно. В 1961 році отримав свою першу велику роль в кіно – американського шофера в “Світ входить”. За цю роботу йому присудили приз – автомобіль „Студебекер“, щоправда, отримати його акторові не дали. Акторський талант Гринько дуже цінував знаменитий режисер Андрій Тарковський, у якого він знявся у фільмах “Іванове дитинство”, “Пристрасті за Андрієм” і “Сталкері”.
Однак радянським глядача цей відомий радянський актор найбільше запам’ятався по ролі папи Карло з картини “Пригоди Буратіно” (1976 року) і професора Громова з “Пригод Електроніка” (1979 року). Високий, сухорлявий артист багатьох своїх героїв наділяв добротою душевною теплотою і мудрістю, великим позитивним чарівністю.
Микола Миколайович Єременко-молодший
Народився 14 лютого 1949 року в білоруському місті Вітебську, в акторській родині. Після закінчення середньої школи, з другої спроби вступив до ВДІКУ. Причому він ніколи не приховував, що потрапив у престижний інститут завдяки своєму батькові – народному артисту СРСР Миколи Єременка. З 1971 по 1976 р. працював в Театрі-студії Кіноактора, потім зосередився на кіно.
Дебют на великому екрані відбувся в 1969 році в картині Герасимова “У озера”. Потім послідували зйомки в популярних радянських фільмах, в тому числі “Червоне і чорне” (1976), “Ходіння по муках” (1977) і “Трактир на П’ятницькій”. У 1980 році був визнаний кращим актором країни за роль старшого механіка Сергія Сергійовича у першому радянському бойовику “Пірати XX століття”. Після цього фільму Єременко став не просто відомим радянським актором, а суперзіркою вітчизняного кіно.
У наступні роки він багато знімався, серед кращих робіт фільми “У пошуках капітана Гранта”, “На початку славних справ” і “Снайпер”. Останньою роллю актора став батько Космосу в культовому телесеріалі “Бригада”, яка вийшла через рік після смерті Миколи Єременка.
