Свята гора Афон і Палестина завжди були межею мрій російських пілігримів. Паломництво в дореволюційній Росії прирівнювалося до подвигу, адже літаки не літали, залізниця була розкішшю, а кіньми мали не всі. Тому православні, які бажають відправитися в подорож на гору Афон або до Труни Господню, готувалися до довгих піших переходах до морського берега, щоб в порту сісти на корабель до місця призначення.
Поклонитися святиням часто вирушали всією сім’єю, продавши попередньо худобу та інше майно. Шлях був довгим і важким, з паломництва можна було й не повернутися. Але люди все одно прагнули до далеких ідеалів християнської чистоти.
Росіяни на Святій горі
Афонські монастирі, в яких жили російські ченці, фінансувалися і існували, в тому числі, за рахунок Російської Імперії. В портових містах вантажили провізією суду і морем доставляли на острів.
Нерідко разом з продуктами передавали записки з іменами, а насельники монастирів і келій на Афоні молилися за тих, хто підтримував ченців. В кінці дев’ятнадцятого століття в Одесі з’явився перевалочний пункт для паломників і прочан – Свято-Іллінський Одеський чоловічий монастир. Як дістатися до обителі, мандрівники не замислювалися, ченці зустрічали їх в порту і проводжали до місця.
Подвір’я російського скиту
Шанований нині одеський святий преподобний Гавриїл Афонський став упорядником паломницького центру в 1884 році. Крім молитов і церковних служб, насельники Свято-Іллінського Одеського чоловічого монастиря допомагали богомольцям правильно оформити документи для в’їзду в Грецію і Палестину, давали притулок, де люди набиралися сил після тривалого переходу, добирали місця на пароплаві.
Свято-Іллінський скит, що розташований на Афоні, був зацікавлений у залученні паломників, тому в 1884 році було вирішено придбати в Одесі будинок. Близько шести років у ньому жили мандрівники, яким всіляко допомагали монахи, по черзі приїжджали з Афону.
Але ченцям потрібен був храм, а місця для спорудження не було. У 1890 році Святійший Синод дозволив монастиреві придбати потрібну ділянку землі, на якому силами преподобного Гавриїла і насельників був побудований храм і корпусу для братії і пілігримів.
Розташувався Свято-Іллінський Одеський чоловічий монастир за адресою: вулиця Пушкінська, д. 79. Незабаром в обителі стали з’являтися послушники і ченці, потреба несення вахти афонськими жителями відпала. І лише засновник продовжував навчати братію і вирішувати поточні завдання подвір’я.
Преподобний Гавриїл Афонський
Біографія подвижника і засновника Свято-Іллінського Одеського чоловічого монастиря описує тернистий шлях простої людини з бідної селянської родини. Перші паростки православної віри преподобний отримав від батьків у ранньому дитинстві. Будучи дитиною, у дванадцятирічному віці залишився круглим сиротою. Подальшим вихованням і навчанням хлопчика займалися вихователі та вчителі місцевої школи. Майбутній ігумен виявляв жвавий інтерес до церковних і богослужбових книг, вивчав житія святих і Євангеліє.
До кінця навчання юнак серйозно захворів. Відчуваючи, що його здоров’я залишає бажати кращого, дав Богу обітницю – у разі одужання відправитися в паломництво в Київ.
Господь зцілив своє чадо, а Гавриїл поспішив виконати дану обітницю. У столиці юнак був так вражений красою храмів і монастирів, що твердо вирішив присвятити Богові все своє життя. Перше паломництво не закінчилося для засновника Свято-Іллінського Одеського чоловічого монастиря ніколи. З Києва молодий чоловік відправився на Афон, де старанного юнака постригли в ченці.
Вся життя ігумена була наповнена скорботами і труднощами. Він забезпечував монастир харчами, ліками, був капітаном пароплава, що ходить в Росію, відвідував подвір’я в Константинополі, розвивав афонський скит і будував храми.
Преподобний Гавриїл, засновник Свято-Іллінського Одеського чоловічого монастиря (на фото), відійшов до Господа у жовтні 1901 року. У 1994 році були знайдені чесні мощі старця.
Святині монастиря
Архімандрит Гавриїл привіз з Афону чудотворну ікону Божої Матері “Млекопітательніца”, частина Животворного Хреста Господнього, ліву стопу від мощей апостола Андрія.
Богородиця-годувальниця, як часто називають цей святий образ, що допомагає в пологах, в подальшому вигодовуванні немовлят. Православні жінки звертаються у молитвах до Цариці Небесної, коли хворіють діти.
Про допомогу віруючим частинки древа Хреста Господнього написано чимало книг. Всякий, що звернувся до Бога з чистим серцем, отримає бажане, якщо це піде йому на користь.
Розклад
У 1995 році монастир було повернуто віруючим. Поступово число ченців і послушників зростала, а через два роки після відкриття в обитель переїхало Одеське Єпархіальне Управління. Сьогодні в храмах монастиря щодня проходять служби.
У вихідні дні та свята – Божественна Літургія у шість годин ранку. В будні, в цей же час читається чернече правило. В сім годин проводиться Утреня, молебні та акафісти. Вечірні служби та канделябр починаються о 17.00.
