Проблему покинутих сіл Ярославської області, як і в інших російських областей, можна розглядати в різних ракурсах, що і робиться в соціальній мережі. Саме тут це питання порушується найчастіше. Але всі точки зору об’єднує і хвилює одне: статистика зникнення «живих» сіл загрозливо висока. Підраховано, що щорічно в Росії помирає три тисячі населених пунктів. Не окремих дворів, а цілих сіл. Правда, за даними останньої Всеросійської перепису, в 36% сіл проживало до 10 осіб, а це один крок до повного зникнення.
Чому з’являються покинуті села в Ярославській області?
Розорення російських сіл має глибокі історичні корені. З моменту колективізації селяни не відчували себе вільними людьми, але залишалася надія на світле майбутнє і ще споконвічно російське «де народився, там і згодився».
Звичайно, ослаблення рівня життя сприяли і пережита війна, яка викосила чоловіче населення, і програма 60-х років минулого століття по створенню «найбільших сільських господарств у світі». Люди переселялися в укрупнені радгоспи, залишаючи обжиті дрібні села й хутори. Але сьогодні спустошення сіл викликано дещо іншими причинами.
Молодь віддає перевагу міське життя
У селах Ярославської області, там, де ще жевріє життя, залишилися в основному люди старше 50 років. Їх будні – боротьба за виживання. Найслабше місце – дороги. Вони в такому стані, як правило, у важкодоступних поселеннях, що практично не підлягають ремонту. А якщо на шляху зустрічається яр або річка, то зовсім біда. Звідси проблеми з медичним обслуговуванням, освітою (якщо ще в селі є діти), продуктами (адже неможливо все робити в своєму господарстві). Немає робочих місць, а якщо пощастило з працевлаштуванням, то зарплата копійчана.
Молодь, повна сил і планів на майбутнє, не бажає миритися з жахливою неблагоустроенностью на побутовому і соціальному рівні. Вона переїжджає, якщо не міста, то в більш великі поселення з робочими місцями, розвиненою інфраструктурою, можливість отримати освіту і дати його своїм дітям. Хлопці, які виїхали з малонаселеній села на час навчання, як правило, вже не повертаються в рідні місця.
Залишається старше покоління доживати свій вік в старій селі. Добре, якщо на канікули привозять онуків, але бувають такі села, які давно не чули дитячих голосів.
Постаріли села, осот, лопухи,
Немає квітів у палисадах, горобини сумують,
І в туманний ранок мовчать півні,
Опівдні курний на вулицях немає хлопців.
Тетяна Бондаренко
Експедиційні дослідження – новий вид туризму
З метою вивчення рідного краю і своїх історичних коренів, в пошуках пригод, подій або нових знайомств, в надії відшукати цікаву інформацію, старовинні предмети або цілі скарби молоді люди, поодинці або збираючись в команду, відвідують покинуті села. У Ярославській області їх чимало.
Добираючись до кінцевої точки маршруту на позашляховику (звичайний легковик не пройде), що додає адреналіну, або пішки, вони викладають звіти експедиційної поїздки в інтернеті, діляться враженнями та інформацією на спеціальних форумах, спілкуються з однодумцями. Їх статті та фотографії цікаві навіть далеким від теми людям. Але перш ніж відправитися «на розвідку», потрібно визначитися з тим, куди їхати.
Як шукати покинуті села?
Теоретичну базу поїздки можна підготувати, відвідуючи і вивчаючи, як було сказано вище, спеціальні сайти і форуми.
Досвідчені дослідники покинутих сіл Ярославської області знаходять такі об’єкти, читаючи схематичні та супутникові карти місцевості. Занедбані дороги, відсутність ліній електропередач, проломлені даху або зарослі поля і городи – ознаки, на які орієнтуються дослідники. Є така інформація і на картах Генштабу, де відзначені урочища та нежитлові села. В такому випадку, щоб відрізнити урочищі від колишнього населеного пункту, надійніше накладати топографічну карту на карту Генштабу. Урочище – місцевість, відмінна від навколишнього.
І, нарешті, досвідчені слідопити користуються місцевими джерелами інформації: ЗМІ, краєзнавчими музеями, бесідами з місцевими жителями.
Дослідження в Ярославській області
Експедиційні поїздки, проведені ентузіастами, дають уявлення про стан справ на території Ярославської області. Є звіти про відвідування покинутих сіл Ярославського району Ярославської області, а також Мышкинского, Углеческого, Пошехонського, Большесельского та інших районів. Ці поселення ще є в документах, земельних ділянок є власники, але це вже безлюдні місця.
У селі Перемошье з десяти будинків збереглися два, але і в них вже ніхто не живе. Дослідники знайшли в одному з будинків лист від матері сина.
В село Дор колись вела вузькоколійка, збудована відразу після війни. Зараз від неї залишилася тільки насип і метровий шматок рейки. У 2007 році тут мешкало 20 осіб, зараз тут немає жителів. Пара будинків у підупалої селі цілком придатні для ночівлі, є навіть скла на вікнах. Але дістатися сюди можна тільки пішки або на танку».
Села Ростовського району Ярославської області, занедбані і нікому не потрібні, приблизно в такому ж стані.
Село Камчатка, що має в своїй назві далекосхідні коріння, виникла на карті в 40-х роках минулого століття. Тут будувалася та ж Жовтнева вузькоколійка, призначена для вивезення лісу. Після скасування залізничної гілки в зв’язку із зменшенням обсягів робіт і перевагою автомобільного транспорту життя в ряді тутешніх сіл завмерла. Вивезти будинку звідси складно, вони стоять руйнуючись. Зате мисливцям і рибалкам в цих місцях роздолля.
Міста-привиди Ярославської області
У 1935 році рішення уряду СРСР про створення Рибінського водосховища та затоплення сотень тисяч гектарів суші визначило майбутнє міста Мологи і навколишніх сіл.
13 квітня 1941 року перекрили останній отвір греблі, і води трьох річок – Волги, Шексны і Мологи – вийшли з берегів. Але місто-привид не став російської Атлантидою. Глибини, на яких знаходяться будівлі, не так великі, фахівці називають їх «зникаюче малими». Приблизно один раз у два роки, коли водосховище міліє, оголюються міські руїни: фундаменти, надгробки, вцілілі уламки стін.
Пам’ять про затоплених поселеннях
У Рибінську працює музей, який зберігає пам’ять про Мологе і 700 селах Ярославського району Ярославської області. У стародавньому селищі Брейтово, на березі водосховища, побудована покаянна каплиця. Вона нагадує про храмах і соборах, які залишилися на дні. Село, також потрапив у зону затоплення, було перенесено в інше місце, а ґрунтовні споруди, в тому числі культові, залишилися стояти на місці.
Значення Рибінського водосховища важко переоцінити в народному господарстві, розвитку енергетики, обороноздатності країни в 40-х роках. Але «вихід» з води колись затоплених споруд сприймається місцевими жителями як докір.
