Реінвестиції прибутку або втрата суверенітету
Країни, які розміщують нафтодолари в Сполучених Штатах, є в політичному плані заручниками капіталу. У разі конфлікту американський уряд має можливість обмежити використання цих активів, аж до їх повної конфіскації, щоб досягти своїх політичних, економічних або інших цілей. Це є прямим порушенням священних принципів капіталізму і економічних свобод, які так любить декларувати Америка. Тим не менш, уряд США вдався до такої зброї двічі у вісімдесятих роках проти іранських і лівійських активів.
Уряду, розміщуючи нафтодолари в США, ризикують втратити частину своєї економічної і політичної незалежності. Чим більше активів розміщено в Сполучених Штатах певною країною-експортером нафти, тим менш самостійною стає така нація.
Нафтодолар і розпад СРСР
Радянський Союз почав постачання нафти в країни соціалістичного блоку в жовтні 1964 році, і з тих пір експорт вуглеводнів з країни неухильно зростав. Після арабського нафтового ембарго 1973-1974 рр. від країн Західної Європи за постачання нафти стали надходити в СРСР нафтодолари. Це суперечило політиці КПРС, яка воліла вести торгівлю з іншими країнами в рублях, але економічна ситуація в країні змусила погодитися на умови покупців.
Залежність економіки Радянського Союзу від цін на нафту зіграла не останню роль у розпаді СРСР. Обвал цін на сировину при відсутності інших достатніх джерел фінансування та залежність від експорту споживчих товарів привели країну до економічного колапсу.
Після розпаду СРСР естафету перехопили країни СНД: Росія, Казахстан, Азербайджан. В економіці Росії нафтодолари – доходи від реалізації вуглеводнів – формують значну частину бюджету країни.
Країна-експортер нафти може мати позитивне сальдо нафтодоларів тільки в тому випадку, якщо її поглинаюча здатність нижче доходів від продажу нафти за будь-який конкретний період часу.
Нафтодоларові надлишки не відображають реального багатства країни. Якщо зберігати долари, то їх купівельна спроможність поступово розмивається інфляцією і несприятливими обмінними курсами валют. “Господарем” обох змінних є США. Тому купівельна спроможність нафтодоларових активів країн-експортерів сировини визначаються складним набором змінних, тренди і величини яких є функціями факторів, що не контролюються цими країнами.
Ефективний розподіл нафтодоларів для внутрішніх інвестицій може збільшити виробничий потенціал країни-експортера «чорного золота» і працювати на економіку країни. Але залежність від імпортних споживчих товарів, у тому числі елітних і рідкісних колекційних, сприяє експорту обмежених природних ресурсів, які могли бути використані для внутрішнього розвитку.
