Однією з визначних пам’яток старовинного російського міста Тули є храм, споруджений на вулиці Оборонній і освячений колись на честь дванадцяти апостолів – найближчих учнів Ісуса Христа. З дня своєї побудови він жодного разу не закривався, завжди залишаючись важливим духовним центром краю. Про його історію та сьогодення піде наша розповідь.
Переїзд сільської церкви
Попередницею нині існуючого в Тулі храму Дванадцяти Апостолів, адреса якого нині значиться у всіх міських путівниках, була, як це часто траплялося, невелика дерев’яна церква, зведена в 1898 році. Своєю появою вона зобов’язана єпископу Питириму, занепокоєному тим, що більшість тульських храмів зосереджено в центрі міста поруч з кремлем, тоді як жителі околиць позбавлені можливості регулярно присутні на богослужіннях.
Перешкодою у вирішенні проблеми було відсутність коштів, і тоді поважний архіпастир розпорядився перенести із сусіднього села Нікольського на Конюшенну площа (в ті часи околицю міста) невелику дерев’яну церкву, необхідність в якій у селян відпала у зв’язку із завершенням будівництва нового кам’яного храму. Так і вчинили. Сільську святиню розібрали, ретельно пронумеровано всі колоди і, доставивши в Тулу, зібрали на новому місці.
Щедроти тульських багатіїв
Однак новообретенный дерев’яний храм з-за своїх малих розмірів був не в змозі вмістити всіх охочих, і проблема залишалася відкритою. Оскільки духовні потреби простих туляков значно перевершували їх матеріальні можливості, довелося вдатися до допомоги служителів «золотого тільця» − різного роду багатіїв, які, до речі, і самі були не проти пожертвувати на добру справу.
Найбільш велике підношення будівництво в Тулі храму Дванадцяти Апостолів було отримано від статського радника Ст. А. Никитсткого, не який побажав 10,5 тис. рублів на вічний спомин своєї покійної дружини. Неабияк розщедрилися і представники купецтва – Д. Я. Ваныкин і Н. Е. Санаєв, внесли у фонд спорудження близько 8 тис. рублів.
З кріпосних селян – мільйонери
Особлива ж заслуга у фінансуванні будівництва належить багатому тульському кондитеру – Василю Ермолаевичу Серикову, який прославився на всю країну своїми знаменитими тульскими пряниками. Цей непересічний чоловік, який став одним з яскравих представників російського капіталу, народившись у родині кріпаків Алексинского повіту, зумів, що називається, «з нуля» налагодити спочатку скромну торгівлю кондитерськими виробами власного виробництва, а потім поступово перетворити її в потужне комерційне підприємство з багатомільйонними прибутками.
Василь Єрмолайович був не тільки самим щедрим жертводавцем на будівництво в Тулі храму Дванадцяти Апостолів, але після завершення робіт став його старостою та піклувальником діяла в ті роки церковно-парафіяльної школи. Похований він у межах церковної огорожі біля південної стіни будівлі.
Святиня, втілена в камені
Новий кам’яний храм був закладений у липні 1903 року поруч зі своєю дерев’яною попередницею, яку знову розібрали і перевезли для установки в село Товарково, де їй і судилося згоріти в вогні революції». У його західних вхідних дверей досі височить каплиця, споруджена на місці, де колись містився її вівтар.
Зведений в Тулі храм Дванадцяти Апостолів своїм зовнішнім виглядом повністю відповідає українському архітектурному стилю, дуже поширеного в той період. Основний об’єм будівлі являє собою куб, увінчаний п’ятьма великими банями. Виконані вони в псковському, так званому луковичном стилі.
Святковий і ошатний вигляд п’ятиглавому храму надають численні елементи декоративного оздоблення, наличники вікон, кокошники і балясини (невеликі стовпчики), пофарбовані в білий колір. Дзвіниця ж виконана у вигляді спрямованого нагору шатра, що часто зустрічається в храмових будівлях російського Середньовіччя, але в XVII столітті забороненого указом патріарха Никона як такого, що не відповідає церковним канонам.
Як у колишні часи, так і сьогодні всередині храму поміщаються три вівтаря. Головний з них освячений в честь Дванадцяти Апостолів Христових, північний присвячений святителю Миколаю, а південний – великомучениці Катерині. Особливою визначною пам’яткою є дерев’яний різьблений вівтар, багато прикрашений позолотою. Не поступається йому своїми художніми достоїнствами і підлогу, викладений різнобарвною метласької плиткою.
Створення церковно-парафіяльної школи і богадільні
Як вже згадувалося вище, в дореволюційні роки при храмі була відкрита церковно-парафіяльна школа, де ази грамоти разом осягали хлопчики і дівчатка, що було на ті часи новаторською і досить сміливою формою навчання. Крім того, завдяки зусиллям кліру і найбільш активних парафіян там же діяла богадільня, в якій містилися старі і незаможні люди. Обидва ці установи поміщалися в окремо збудованих для них будівлі, що збереглися до наших днів. Вони знаходяться на вулиці Петра Алексєєва і добре видно при вході в церковну огорожу.
На хресній дорозі
З приходом до влади більшовиків почався період гонінь на Російську православну церкву, так і на послідовників інших релігійних напрямків. У ці важкі часи сотнями закривалися храми і монастирі, а представники духовенства та найбільш активні члени парафій піддавалися репресіям.
Лиха, що обрушилися на більшість храмів Тульської єпархії, не обійшли стороною і церква Дванадцяти Апостолів. Незважаючи на те, що протягом усіх десятиліть комуністичного режиму вона жодного разу не закривалася, багато її представники кліру було репресовано. Так, у березні 1926 року по помилковому звинуваченню в антирадянській діяльності влади заарештували настоятеля храму протоієрея отця Петра (Павлушкова).
Протримавши його у в’язниці три роки, відпустили, але після короткого часу знову відправили за грати, інкримінувавши зв’язок з нібито розкритої у місті контрреволюційною організацією. Незважаючи на явну абсурдність звинувачення, священик був засуджений судом до вищої міри покарання і розстріляний разом з іншими жертвами більшовицького терору. Після викриття Хрущовим культу особи Сталіна він був реабілітований, а в 90-ті роки прославлений Російською православною церквою в лику священномучеників.
Вірність заповідям патріарха Тихона
Слід зазначити, що храм Дванадцяти Апостолів (Тула) ніколи не переходив у відання обновленців або, як їх ще називали, «живоцерковцев» − представників течії в РПЦ, які виступали за модернізацію богослужінь та співпрацю з комуністами. Відомо, що його клірики та парафіяни, об’єднані в міцну релігійну громаду, завжди залишалися вірні заповідей патріарха Тихона, подвергавшего гострій критиці це неприпустиме, з точки зору церковного канону, нововведення і закликав усіх віруючих Росії бойкотувати його проповідників.
Під ворожим вогнем
Храм на вулиці Оборонній (так іменується сьогодні його розташування) не закривався навіть у роки Великої Вітчизняної війни. За спогадами його настоятеля отця Михайла (Понятского), особливо важким був період, коли німці впритул підступили до міста, і частинами Радянської Армії велася його героїчна оборона. Розташований на околиці, храм опинився в зоні найбільш активних військових дій, що піддавалися постійним бомбардуванням і артилерійським обстрілам.
Кілька снарядів, пробивши стіни, розірвалися всередині будівлі, завдавши йому значних пошкоджень. Проте навіть в такій обстановці парафіяни, а це були в основному жінки і люди похилого віку, продовжували молитися в занесеному снігом храмі, де співи часом заглушувалися гуркотом канонади.
Тоді ж причтом був проведений збір пожертвувань на потреби фронту, і, незважаючи на те що самі парафіяни перебували в крайній нужді, ними була внесена досить значна на той час сума – 3,5 тис. рублів. Після розгрому фашистських полчищ настоятель храму отець Михайло (Понятский) був нагороджений медаллю «За оборону Москви», що стало свідченням визнання його численних заслуг.
Почесний городянин
У 1969 році настоятелем храму Дванадцяти Апостолів в Тулі став інший вельми гідний пастир – протоієрей отець Ростислав (Лозинський). Поєднуючи свою основну діяльність з науковими дослідженнями, він у 1979 році захистив дисертацію і отримав звання доктора богослов’я. Крім того, йому належить ряд праць з історії тульських храмів, найбільш відомий з яких вийшов з друку під назвою «Сторінки минулого».
В кінці 80-х з ініціативи отця Ростислава в Тулі була створена громадська організація, яка займалася захистом від зносу низки старовинних некрополів, розташованих на територіях сучасних міських кладовищ. Працями поважного пастиря була зведена каплиця на місці першого дерев’яного храму, про який йшлося на початку статті. За свою діяльність він був удостоєний звання «Почесний громадянин Тули».
Сьогоднішній день в житті храму
В наші дні храм на вулиці Оборонній є одним з провідних духовних центрів міста Тули. Організацією релігійного життя в ньому керує нинішній настоятель – протоієрей отець Лев (Махно), що став гідним наступником своїх славних попередників. Як і в минулі роки, керований ним клір, спільно з членами парафіяльної громади, багато сил і часу приділяє громадській та благодійній діяльності. При храмі діє недільна школа, курси катехизації, а також ряд дитячих гуртків. Організована і допомогу малозабезпеченим громадянам.
Найбільш шанованими реліквіями, що зберігаються в стінах храму, є чудотворною образ Тихвінської Божої Матері, а також ікони Миколи Чудотворця та святого апостола Якова Алфеєва. Слід зазначити, що в період комуністичного режиму тут же зберігалися багато святині, перевезені з інших тульських храмів, закритих або зруйнованих в ході атеїстичних кампаній.
На допомогу туристам
Про те, які можна подивитися визначні пам’ятки Тули за 1 день і що є візитною карткою цього старовинного російського міста, неважко дізнатися на сайтах численних туристичних фірм, але отримати найбільш повне уявлення можна, лише побувавши в ньому особисто. Для всіх, хто бажає здійснити цю поїздку і побачити храм, про який йшла мова в нашій статті, повідомляємо його адреса: місто Тула, вул. Оборонна, 92.
Режим проводяться в ньому богослужінь в цілому відповідає розкладом, встановленим у більшості православних храмів. У будні дні вони починаються о 8:30 сповіддю і подальшої літургією, а потім відновлюються до 17:00. По неділях та святах в 11:00 відбувається додатковий молебень.
Тепер про те, як доїхати до Тули і кінцевої мети подорожі – нас цікавить храму. Мешканці та гості столиці можуть скористатися електропоїздами, що відправляються з Курського вокзалу і наступними до Московського вокзалу міста Тули. Далі до їх послуг маршрутні таксі № 50, 52, 59; автобуси маршрутів № 13, 13А, а також трамваї № № 12 і 13. Власникам власного транспорту буде зручно слідувати по шосе Москва – Тула, протяжність якого становить 198 км.
