Броненосець берегової оборони: назви, історія створення, розвиток та характеристики

У середині ХІХ ст. багато європейських морських держав стали використовувати у своєму озброєнні специфічний клас військових кораблів – ББО “броненосець берегової охорони (оборони). Подібне нововведення складалося не тільки для захисту своїх меж, а й тому, що такі човни були дешевими у виробництві. Виправдали ББО покладені на них надії? Давайте довідаємося про це, розглянувши історію цього типу кораблів та найвидатніших представників цього підкласу.

Броненосець берегової оборони: що це таке?

Військові дії на морі мають відмінності від аналогічних сухопутних “заходів”. В першу чергу – вони більш затратні. Адже до місця баталії на суші армія здатна і пішки дійти з гвинтівками напереваги. А щоб битися на морі, потрібен хоч який-небудь корабель, вартість спорядження якого завжди буде високою. Адже він буде не лише транспортним засобом, але і стане виконувати роль оборонної “фортеці”.

Завдяки промисловій революції до середини ХІХ ст. військова промисловість змогла відмовитися від парусних та парусно-парових судів, створивши бойові кораблі з бронею, що витримує удари снарядів противника.

І хоча всього за десятиліття існування класу панцирних бойових човнів (броненосців) вони стали головним надбанням військового флоту кожної держави, їх виробництво і оснащення було дуже витратним. Тому не встигли перші такі кораблі вийти з верфей, як почалися роботи над винаходом більш дешевого замінника. Так з’явився підклас “броненосець берегової оборони”.

Це назву носив тип панцирних нізкобортних судів, озброєних вогнепальними гарматами великого калібру. Фактично ББО були наступним етапом в еволюції річкових моніторів. Базове їх призначення – патрулювання узбережжя і його захист. У разі морського бою такі броненосці повинні були підтримувати фланги сухопутних сил.

Базові характеристики ББО

Підклас “броненосець берегової оборони”, по суті, був гібридом повноцінного броненосця, монітора і канонерського човна. Від першого він успадкував панцир, від другій і третій різновиди судів – низький борт, легкість і маневреність.

Завдяки такому вдалому поєднанню ББО були менш помітними, швидко рухалися і краще стріляли з-за особливості розміщення гармат. А головне обходилися дешевше у виробництві.

Хоча в кожній державі (з виходом до моря) розроблялися власні різновиди цього підкласу, всі броненосці берегової оборони мали ряд загальних характеристик.

Мінімум автономності. Оскільки такі кораблі мали постійний доступ до суші, їм не треба було перевозити запас продуктів і речей першої необхідності, улаштовувати житлові відсіки для екіпажу. Все зайве було прибрано з конструкції корабля. Це полегшило його і здешевило, одночасно зробивши непридатним для довготривалого перебування в морі.
Озброєння і броня як у повноцінних панцирних судів. Кожен броненосець берегової оборони вдалося оснастити зброєю і захистом на рівні самих сучасних (на той час) бойових кораблів. Таким чином, зіткнувшись в прибережних водах з повноцінним військовим судом противника, ББО міг не тільки витримати його обстріл, але і дати відсіч.
Низький надводний борт (спадщина моніторів). За рахунок нього корабель мав менший силует – у нього було складніше потрапити, ніж у типове панцирні судно. Менша площа борту дозволяла захистити бронею більший відсоток корпусу. А низьке розташування знарядь (поблизу центру тяжіння всього корабля) допомагало їм вести більш прицільний вогонь. З іншого боку, низький надводний борт робив ББО непристосованими для плавання у відкритому морі. Навіть під час звичайного шторму (перебуваючи в прибережній зоні) гарматні установки на суді заливалися хвилями і не могли застосовуватися без значного ризику для стійкості корабля. Всі побутові і житлові приміщення були перенесені в підводну частину. Тому над ватерлінією залишалося дуже мало відсіків, здатних стати резервом плавучості в разі отримання ушкоджень або затоплення.

Історія (особливості застосування ББО в різних країнах)

З моменту своєї появи (60-ті роки ХІХ ст.) подібна різновид броненосців стала активно застосовуватися усіма морськими державами.

За логікою, першим з шанувальниць повинна була б стати “королева океанів” Великобританія. Будучи морською державою, вона завжди дотримувалася концепції: “кращий спосіб оборони – не підпускати до своїх берегів противника, громлячи його сили на підході”. А берегові панцирні кораблі як не можна краще підходили для цієї мети.

Всупереч очікуванням, британці не особливо яро використовували ББО. Тому що для захисту певних портів, гаваней, а також берегових об’єктів від ворожих кораблів, здатних до них прорватися, застосовувалися списані класичні броненосці, не придатні для ведення бою в першій лінії.

Та все ж жителі туманного Альбіону спробували впровадити цю різновид. Правда, тільки в періоди загострення зовнішньополітичних відносин з Францією у другій половині 60-х рр. Але умови британських водних володінь ББО себе не виправдали, і до початку ХХ ст. майже всі вони були списані, а уряд відмовився від подальшого виробництва цього підкласу судів.

Французів даний вид панцирних судів зацікавив більше британців. Дізнавшись, що останні взяли на озброєння броненосці берегової охорони, нащадки галлів і самі почали активно впроваджувати новинку в свій флот, починаючи з 1868 р. Мета – забезпечити оборону узбережжя дешевою альтернативою повноцінних бойових кораблів.

Незважаючи на більшу кількість одиниць, особливо корисних змін в базову конструкцію французи також не внесли. Оскільки потенційним своїм морським ворогом вони вважали Великобританії – всі нововведення, по суті, були копіюванням англійських моделей.

Але і в прибережних водах французького узбережжя, такі судна виявилися не особливо практичними. Тому поступово інтерес цієї держави до берегових броненосцям зійшов на немає.

У 80-х роках ХІХ ст. у відносинах Російської імперії та Німеччини намітилося явне погіршення. Керуючись принципом Si vis pacem, para bellum, німці почали зміцнювати обороноздатність у власних мілководних прибережних водах, прагнучи запобігти потенційну атаку Балтійського імперського флоту. Броненосці берегової оборони з дрібної осадкою стали вдалим рішенням для цієї місцевості. Тому вони були чисельніші, ніж у французів та британців.

Перший німецький ББО був побудований в 1888 р. і на його основі у наступні 8 років було вироблено ще 7 таких же судів. На відміну від сусідських, конструкція таких кораблів дозволяла їм безпечно плавати не тільки на мілководді, але і у відкритому морі. Відрізняються практичністю німці стали робити їх універсальними. Незважаючи на цю перевагу, до початку ХХ ст. і в цій країні відмовилися від виробництва таких броненосців, віддавши перевагу повноцінним бойовим кораблям.

В Австро-Угорщині пріоритетом на другу половину ХІХ ст. були сухопутні війська. Тому флоту виділялося мізерна зміст. Цей дефіцит коштів і підштовхнув австро-угорців до будівництва броненосців берегової оборони. Сталося це на початку 90-х.

Така ж обмеженість у засобах сприяла тому, що кораблі, (спроектовані в цій країні) були досить дрібними і за габаритами, і стосовно озброєння.

Однак саме це і стало головною їх перевагою, вони були більш стійкими і швидкохідними, ніж аналогічні ББО інших держав, поступаючись лише повноцінним броненосцям. Вдала конструкція в купе з грамотним застосуванням, дозволила з їх допомогою австро-угорцям потіснити італійський флот в Адріатиці.

Ще одна країна, яка стала використовувати броненосці берегової охорони з-за дефіциту бюджету – Греція. Це відбулося в другій половині 60-х. Всі такі кораблі греки замовляли у Великобританії. Незважаючи на крихітні розміри і слабку швидкість – вони були перлинами флоту Греції аж до 90-х.

Через загострення стосунків з Османською імперією наприкінці ХІХ ст. греки потребували поповнення свого флоту більш потужними судами. Проте все та ж бідність не дозволила побудувати повноцінні панцирні кораблі. Замість них флотилія поповнилася ББО більш сучасної конструкції французького виробництва.

А ось Нідерланди до середини ХІХ ст. давно втратили колишній вплив у море. Проте з часів Великих відкриттів у них залишилося кілька колоній в Індії. Щоб вони продовжували залишатися, їх потрібно охороняти. Як і у багатьох європейських держав того періоду, фінансові можливості держави були скромні і не дозволяли повноцінно оснастити флот броненосцями. Тому ББО стали бюджетним варіантом для оборони безпосередньо голландських берегів, на які особливо ніхто з сусідів не претендував. А от межі жаданих сусідами колоній в Індії охоронялися більш ретельно дорогими і надійними крейсерами.

Важливою особливість історії ББО в Нідерландах є те, що всі судна такого підкласу будувалися на вітчизняних голландських верфях. Для більше функціональності вони мали високі борти, що дозволяло використовувати їх і як морехідний транспорт.

Повноцінно розвивати броненосці берегової оборони стали в Швеції. З-за натягнутих сусідських відносин з Російською імперією керівництво країни активно оснащало флот дрібними, але маневреними панцирними кораблями, які мали патрулювати її береги. Спочатку вони створювали власні монітори (“Локі”, “Джон Еріксон”), але з-за їх низької мореплавства і тихохідність стали застосовувати ББО.

Протягом 20 років їх використання було розроблено 5 базових моделей, які і допомогли підняти престиж Швеції, як морської держави.

З початком нового століття в цій країні продовжували активно використовувати такий тип суден, а до початку Першої світової впровадили якісно новий тип броненосця берегової оборони – “Сверье”. Кораблі такої моделі функціонували у складі флоту аж до 50-х роках ХХ ст.

А ось розробки нових ББО в Швеції були згорнуті перед початком війни з фашистською Німеччиною. Справа в тому, що нові реалії, вимагали іншого підходу. Тому, хоча шведи і застосовували броненосці берегової оборони при Другій світовій війні, основний наголос тепер був на швидкохідні і малогабаритні крейсера.

В сусідній Норвегії ББО були так само гаряче улюблені. Це обумовлювалося не тільки близьким розташуванням, але і договором про координацію військово-морських програм між цими країнами. Однак тут аж до останнього десятиліття ХІХ ст. використовувалися монітори, і лише в останню п’ятирічку вирішено було спробувати побудувати для флоту 2 броненосця. Доручено це було зробити британській фірмі, яка настільки добре себе зарекомендувала, що отримала замовлення на ще 2 аналогічних суду.

Ці 4 ББО протягом наступних 40 років були найсильнішими кораблями ВМС Норвегії. Справедливості заради важливо зазначити: те, що норвежці при такому мізерному кількості бойових суден зуміли захистити береги країни від посягань, – не стільки їхня заслуга, скільки суворого клімату.

У Датському королівстві довго не могли виробити єдину політику щодо ББО. Почавши з кораблів середніх розмірів, до кінця 90-х вони стали спеціалізуватися на дрібних броненосцях для берегової охорони. Практика незабаром показала їх непрактичність, тому данці почали орієнтуватися на шведське суднобудування. Це теж не особливо допомогло. Тому ББО в Данії завжди були слабкими, а незабаром і зовсім вытеснились більш досконалими кораблями.

Останньою в Європі використовувати такі судна стали у Фінляндії. Сталося це аж у 1927 р. Ця “запізнілість” дозволила скористатися напрацюваннями інших держав і зробити найбільш зручні і дешеві кораблі для патрулювання берегової зони. Поєднавши габарити данського “Нільса Юэля” з збройовим оснащенням шведського “Сверье”, конструкторам вдалося створити вельми непоганий броненосець берегової оборони “Вяйнемяйнен”. Паралельно з ним почалося будівництво другого корабля такого типу “Ильмаринен”. Ці ББО стали єдиними судами такого роду у фінському флоті і, як не дивно, найбільш сильними серед усіх інших.

Примітно, що після Другої світової фінська броненосець берегової оборони “Вяйнемяйнен” був проданий СРСР, де його перейменували в “Виборг”. А ось “Ильмаринен” затонув у 1941 р., напоровшись на радянську міну.

Також ББО входили до складу флоту неєвропейських країн. Їх використовували в Аргентині (“Индепенденсия”, “Либертада”), Таїланді (“Шрі Аетха”) і Бразилії (“Маршал Деодору”).

Історія ББО в Російській імперії

У Росії броненосці берегової оборони придбали особливу популярність. Тут їх іменували “баштовими броненосными човнами”. Вони прийшли на зміну американським моніторів, виробництво яких неофіційно допомагали громадяни США.

Поява броненосців берегової оборони в Росії було обґрунтовано декількома факторами.

Необхідністю швидко створити численний броньований флот.
Кораблі такого типу у виробництві обходилися дешевше, ніж повноцінні броненосці. За рахунок цього вдалося швидше розширити імперський флот.
ББО були обрані, як аналог шведської флотилії для можливого протидії їй.

Історія прибережних броньованих судів в імперії почалася з 1861 р. Саме тоді в Британії був замовлений перший російський ББО “Первісток”. Надалі через погіршення британсько-російських відносин всі інші кораблі будувалися безпосередньо в самій Російській імперії. На основі “Первістка” для захисту столиці від вторгнення з боку моря були створені “Кремль” і “Не чіпай мене”.

Надалі дизайн ББО був наближений до американським моніторів. На основі їх конструкції в наступні кілька років було побудовано 10 суден під загальною назвою «Ураган». Їх призначення – оборона Кронштадтської мінно-артилерійській позиції, а також Фінської затоки, морських підступів до столиці імперії.

Крім них були закуплені панцирні кораблі різновидів “Русалка” і “Смерч”, а також броненосець берегової оборони “Адмірал Грейг” і “Адмірал Лазарєв”. Останні 2 були низкобортными фрегатами.

Всі перераховані суду володіли потужним панцирним покриттям, але не годилися для використання в море.

По-справжньому російськими можна вважати так звані “поповки”. Це 2 круглих ББО, побудовані за проектом віце-адмірала Попова. Один з них був названий на честь свого творця «Віце-адмірал Попов», другий – “Новгород”.

Броненосець берегової оборони такого виду мав незвичайну форму (коло), і донині змушує вчених сперечатися про її доцільність.

Новим етапом в історії ББО став проект Е. Н. Гуляєва. На його основі був побудований броненосець берегової оборони «Адмірал Сенявін». Термінова необхідність в судах такого типу призвела до того, що, не встигнувши закінчити попередній, було розпочато будівництво другого і третього суден цього типу. Корабель, закладений у 1892 р. отримав назву броненосець берегової оборони “Адмірал Ушаков”.

Ще через 2 роки почалася робота над третім судом цього типу. Він отримав ім’я «Генерал-адмірал Апраксин».

Броненосець берегової оборони, побудований останнім, отримав перевагу перед першими двома. Справа в тому, що під час робіт над ними з’ясувалося, що плановане озброєння занадто важке для такої конструкції. Тому у броненосця берегової оборони “Генерала-адмірала Апраксіна” було залишено тільки 3 гармати (254 мм). В іншому, середній калібр не змінився. Таким чином, кожен такий броненосець берегової оборони (“Ушаков”, “Сенявін” і “Апраксин”) мав аналогічну будову. Вони стали останніми ББО, створеними в Російській імперії. Після них розвиток цього різновиду судів припинилося, так як вони погано показали себе в роки російсько-японської війни. Опинившись не здатними повноцінно воювати у відкритому морі, велика частина “адміралів” і “ураганів” затонули або були захоплені противниками під час боїв у тихоокеанської акваторії. На думку фахівця з ББО В. Р. Андрієнко, броненосці берегової оборони настільки безславно брали участь у Японської кампанії тому, що не були призначені для таких умов. Загибель або полонення цих кораблів – вина непослідовності флотського керівництва.

Розглянувши історію створення та розвитку ББО, варто звернути увагу на характеристики найбільш відомих моделей по країнах, де вони використовувалися.

Британські ББО

Броненосці цього підкласу не особливо застосовувалися у англійців. Тому значущих нововведень в їх розвиток, вони не внесли.

Найбільш відомим панцирним кораблем берегової оборони тут був “Глаттон”, чия конструкція “запозичена” у монітора США “Диктатор”. Серед англійських нововведень були наступні.

Броньований бруствер, захищає собою корабельну артилерійську установку і суднову надбудову.
Вкрай низький борт (найнижчий серед всіх британських судів).
Озброєння – дульнозарядные знаряддя (305 мм). Це були найбільш потужні гармати флоту Великобританії. Таких на “Глаттоне” було 2.
Частка водотоннажності для бронювання – 35 %. На той час це був рекорд.

Крім “Глаттона” була розроблена різновид “Циклоп” на базі броненосців “Церберус”. Новинку відрізняло:

більша кількість гармат (4) і їх менший калібр (254 мм);
більш тонка броня;
надмірна осаду, що негативно впливало на мореходность.

Французькі ББО

Першими панцирними судами на службі Франції стали 4 британських “Церберуса”, виготовлені у 1868-1874 рр.

Французька альтернатива броненосцю берегової оборони з’явилася лише в першій половині 80-х. Це були кораблі типу “Темпет” і “Тоннер”. Хоча вони копіювали основні напрацювання британців, були і нововведення. Це:

одна башта з двома важкими гарматами (270 мм);
вузька надбудова, яка дозволяє знаряддям стріляти прямо в корму корабля противника.

Наступним кроком у еволюції французьких ББО став “Тоннан” (1884). Базовою відмінністю став тільки більший калібр гармати (340 мм). На його основі виник новий тип Фур’є з артилерією у вежах (раніше вона розташовувалася в барбетах).

Німецький “Зігфрід”

Цей підклас у ВМС Німецької імперії був представлений лише одним різновидом “Зігфрід”.

Його відмінні характеристики були наступними.

Водотоннажність 4 кілотонни.
Швидкість 14,5 вузлів.
Три гармати (240 мм), які розміщені барбетных установках.
Високий борт (в порівнянні з німецькими та французькими судами цього типу).

Австро-угорський “Монарх”

Особливо вдала конструкція кораблів в цій країні була заслугою видатного інженера Зігфріда Поппера. Саме він створив досить вдалу модель “Монарх”.

Водотоннажність – менше 6 кілотонн.
Калібр гармат – 240 мм.

Грецькі ББО

На відміну від інших, у греків було чимало різновидів таких кораблів.

Першим став “Базилевс Георгіос”:

водотоннажність менше 2 кілотонни;
слабке озброєння;
повільний хід;
міцна броня.

На основі цього ББО спроектували “Василину Ольгу”:

водотоннажність 2,03 кілотонни;
швидкість 10 вузлів.

Останній грецької різновидом став тип “Издра”:

водотоннажність до 5,415 кілотонн;
швидкість 17,5 вузлів;

ББО Нідерландів

Першим повноцінним голландським судом такого типу став “Эвертсен”:

водотоннажність 3,5 кілотонни;
швидкість 16 вузлів;
5 гармат: 2 за 150 мм і 3 по 210 мм

Незважаючи на маневреність і мореходность, скромні розміри кораблів стали причиною впровадження більш досконалого їх аналога – “Кенеген Регентес”. Крім водотоннажності до 5 кілотонн, суду мали повний броньовий пояс по ватерлінії і 6 гармат (2 по 210 мм і 4 по 150 мм).

“Кенеген Регентес” в певному роді породив 2 типу таких голландських судів, як “Мартен Харпертсзон Тромп” (всі гармати по 150 мм замість казематів розміщувалися в баштах) і “Якоб ван Хеемскерк” (6 гармат).

Шведські ББО

Першим кораблем такого типу став для шведів “Свеа”:

водотоннажність 3 кілотонни;
швидкість 15-16 вузлів;
укріплена броня;
мала осаду;
базове озброєння: 2 гармати по 254 мм і 4 по 152 мм.

Хороші показники “Свеа” дозволили на його основі створити “Одіна”, який відрізнявся тільки розташуванням знарядь.

Наступним кроком став “Дристигетен” з новим головним гарматним калібром – 210 мм. На основі цієї моделі на початку ХХ ст. з’явився “Еран”:

більш швидкохідний;
легше броня;
середній калібр розміщується в баштах замість казематів.

Перлиною довоєнного періоду для шведів став “Оскар ІІ”:

водотоннажність 4 кілотонни;
швидкість 18 вузлів;
среднекалиберная артилерія розміщується в двохгарматних вежах.

Після початку Першої світової в Швеції був створений самий відомий корабель такого роду – броненосець берегової оборони “Сверье”. На відміну від усіх попередніх він був великим, але при цьому швидким. Його базові характеристики:

водотоннажність 8 кілотонн;
швидкість 22,5 — 23,2 вузлів;
посилена броня;
головний калібр гармат по 283 мм, розміщені в двохгарматних вежах.

Броненосці берегової оборони типу “Сверье” поступово витіснили “Оскар ІІ” і були основною морський бойовою одиницею аж до заходу ББО в Швеції.

Норвезька “Харальд Хаарфагрфе”

Головним кораблем цього підкласу у норвежців був “Харальд Хаарфагрфе” з такими характеристиками:

водотоннажність 4 кілотонни;
швидкість 17 вузлів;
2 гармати по 210 мм, розміщені в баштах на носі і кормі.

Удосконалена версія “Норге” була майже копією “Бор”. Її відрізняли лише великі розміри, менш товста броня, і середній калібр гармат 152 мм.

Данські ББО

Перший повноцінний датський броненосець для берегового патрулювання іменувався “Івер Хвитфелд”:

водотоннажність 3,3 кілотонни;
2 гармати (260 мм) у барбетных установках та малокаліберні (120 мм).

Честь створення найменшого в світі ББО належить саме жителям Данії. Це «Скьельд»:

водотоннажність 2 кілотонни;
осадка 4 м;
1 гармата в носової вежі (240 мм) і 3 (120 мм) в одиночних баштових установках на кормі.

Непрактичність цього типу призвела до його заміни на серію з 3 судів “Херлуф Троля”. Незважаючи на загальну назву, всі кораблі мали відмінності в деталях, але озброєння у них було ідентичним: по 2 гармати (240 мм) в одинарних вежах і по 4 (150 мм) у якості артилерії середнього калібру.

Останнім броненосцем такого підкласу став “Нільс Юель”. Примітно, що будували його протягом 9 років, вносячи поправки в початковий дизайн. Коли роботи були закінчені, він отримав наступні характеристики:

водотоннажність 4 кілотонни;
10 гармат (150 мм), пізніше доповнені зенітними автоматами.

Фінські броненосці берегової оборони

Перший ББО в цій країні іменувався “Вяйнемяйнен”.

При його розробці інженери намагалися поєднати в ньому розмірність данського «Нільс Юэля» з озброєнням шведського «Сварье». Вийшло судно мало такі характеристики:

водотоннажність до 4 кілотонн.
швидкість 15 вузлів.

Озброєння: артилерія 4 гармати по 254 мм і 8 по 105 мм. Зенітна артилерія: 4 “Винкерса” за 40 мм і 2 “Мадсена” за 20 мм.

Другий корабель фінів “Ильмаринен” став першим надводним судом, на якому з’явилася дизельна електростанція. В іншому він мав подібні “Вяйнемяйнену” характеристики. Відрізнявся лише меншим водотоннажністю (3,5 кілотонни) і вдвічі меншою кількістю артилеристських знарядь.

ББО Російської імперії

“Первісток” мав такі характеристики:

водотоннажність 3,6 кілотонни;
швидкість 8,5 вузлів.

Озброєння в різні роки змінювалося. Спочатку це були 26 гладкоствольних гармат (196 мм). У 1877-1891 рр. 17 нарізних знарядь (87 мм, 107 мм, 152 мм, 203 мм), з 1891 – знову більше 20 (37 мм, 47 мм, 87 мм, 120 мм, 152 мм, 203 мм).

Всі десять кораблів типу “Ураган” мали такі властивості:

водотоннажність від 1,476 до 1,565 кілотонн;
швидкість 5,75 — 7,75 вузлів;
озброєння по дві гармати (229 мм) на всіх ББО, крім “Єдинорога” (дві по 273 мм).

Баштовий броненосець під назвою “Русалка” відрізнявся наступними характеристиками:

водотоннажність 2,1 кілотонн;
швидкість 9 вузлів;
озброєння 4 гармати по 229 мм, 8 по 87 мм і 5 з 37 мм.

Трохи меншого розміру і показників був “Смерч”:

водотоннажність 1,5 кілотонни;
швидкість 8,3 сайту.

Озброєння “Смерчу” спочатку складало 2 гармати по 196 мм. В 1867-1870 рр. – було розширено до 2 знарядь по 203 мм. В 1870-1880 рр. стало 2 гармати по 229 мм, 1 картечница Гатлінга (16 мм), і 1 Энгстрема (44 мм).

Броненосець берегової оборони “Адмірал Грейг” приєднався до Балтійського флоту в 1869 р. Його властивості були такими:

водотоннажність 3, 5 кілотонни;
швидкість 9 вузлів;
озброєння: 3 рушниць двостволок баштові установки Кольза (229 мм), 4 гармати Круппа (87 мм).

Броненосний фрегат типу “Адмірал Лазарєв” мав такі базові характеристики:

водотоннажність 3, 881 кілотонн;
швидкість 9,54 – 10,4 вузла;
озброєння до 1878 р . складалося з 6 гармат (229 мм), після нього – 4 гармати Круппа (87 мм), 1 знаряддя – 44 мм

Броненосці берегової оборони типу “Адмірал Сенявін” ставилися не тільки до російського флоту, але і японському. Там цей тип ББО звався “Місіма”. Всього було побудовано три однотипних суду: броненосець берегової оборони “Адмірал Ушаков”, “Адмірал Сенявін” і “Генерал-адмірал Апраксин” з такими характеристиками:

водотоннажність 4,648 кілотонн;
швидкість 15,2 сайту.

Що стосується озброєння, то у “Ушакова” і “Сенявіна” воно було: 4 гармати по 254 мм, 4 120 мм, 6 по 47 мм, 18 з 37 і 2 по 64 мм. Також ББО були оснащені 4 надводними торпедними апаратами з 381 мм. Обороноздатність “Апраксин”. Як і його “брати”, він був оснащений аналогічними торпедними апаратами, а також 3 гарматами по 254 мм, 4 120 мм, 10: 47 мм, 12 з 37 мм і 2 по 64 мм.

Захід епохи ББО

До початку ХХ ст. ця категорія військових кораблів стала рудиментом для більшості флотів. Причому першими стали відмовлятися від таких броненосців держави, чия сфера інтересів поширювалася на океани. У той час як у країнах, де продовжували використовувати ББО, прилеглі до них узбережжя рясніли затоками невеликих розмірів, бухтами, а також шхерами. З цієї причини в той час як Англія, Франція і Великобританія на початку нового століття відмовилися від подальшого виробництва таких кораблів, скандинавські держави ще довго застосовували їх у себе. Як наслідок в Російській імперії також не поспішали відмовлятися від подібних судів.

В наступні 20 років і ці прихильники ББО стали потихеньку позбавлятися від них. Цьому сприяло декілька причин.

Щоб зберігати боєздатність цього підкласу броненосців, нові моделі доводилося оснастити дорогим обладнанням і зброєю. Усі ці зміни відбилися на фінальній ціною, досить високою. З класу бюджетних військових кораблів броненосці берегової оборони перетворилися в досить затратні, але при цьому неповноцінні бойові одиниці. Для флоту будь-якого з провідних морських держав стали зайвої статтею витрат.
ББО морально застаріли. Будучи нездатні боротися у відкритому морі, їх головною перевагою була здатність не підпускати противника до берега на відстань пострілу. Однак у першій половині ХХ ст. стали з’являтися знаряддя з більшою дальністю стрільби (до 20 км), застосовувані на військових судах нового типу. Їм вже не потрібно було близько підходити до берега, щоб завдати по ньому удар. А розвиток військової авіації і підводних човнів (здатних швидко і безперешкодно наближатися до берега) забила останній цвях у труну ББО.

До кінця 30-х рр. нового століття виробництво подібних судів майже припинилося. Наявні кораблі стали використовувати тільки як патрульні або роззброївши, віддавалися на потреби цивільних флотів. Лише країни Балтії і СРСР продовжували використовувати такі судна, так і те, щоб їх озброєння відповідало один одному. Але і вони поступово перестали розвивати цей підклас броненосців.

Після Другої світової все ще існуючі ББО були списані і розібрані, ставши надбанням історії.