Вежу Азаді відразу ж можна помітити при в’їзді в Тегеран з західної сторони по головній дорозі. Першою її бачать і гості, що прибувають до аеропорту іранської столиці.
Ця п’ятдесятиметрова красуня побудована в Тегерані в 1971 році.
Вежа пам’яті царів (початкове офіційна назва) була споруджена на честь 2500-річчя Перської імперії. На її будівництво витратили 8000 блоків мармуру білого кольору, привезеного з провінції Ісфахан. Витрати на будівництво вежі Азаді склали 6 000 000 $, пожертвуваних великими місцевими бізнесменами (їх близько п’ятисот).
Історія виникнення вежі
Уряд Ірану в 60-ті роки XX століття оголосило конкурс. Потрібно було розробити проект, приурочений до 2500-річчя іранської (перської) державності. В результаті перемогу здобув проект Хоссейна Аманата — місцевого архітектора. Відкриття цієї грандіозної споруди відбулося в 1971 році, якраз до ювілею.
На той момент вежа Азаді іменувалася Бордж-е Шахяд (в перекладі з перської — «Вежа пам’яті шахов»), як і площа, де вона була встановлена (Мейдан-е Шахяд — «Площа пам’яті шахов»).
По закінченні в Ірані ісламської революції 1979 р.) вежу і площу перейменували і стали називати Азаді (перекладається з перської мови як «свобода»).
Перша назва
Вежі спочатку дали ім’я Дарвазэ-е Куруш (у перекладі з перської мови — «Ворота Кіра»). Однак голова майбутніх урочистостей, пов’язаних з 2500-річчям державності, Асадолла Алам запропонував будова іменувати Дарвазэ-е Шаханшаха (у перекладі — «Ворота Царьов Царів»).
У результаті остаточна назва вежі було дано професором-иранистом Бахрамом Фарахваши. Він виніс рішення дати цій споруді назва Бордж-е Шахяд Арьямехр, що перекладається як «Вежа пам’яті шахов Арійського світу». В 1971 році його спростили до Бордж-е Шахяд («Вежа пам’яті шахов»).
Розташування
Вежу Азаді (фото в статті) часто називають «Воротами в Тегеран», так як вона знаходиться на головній дорозі в західній частині міста, що веде до нього. Це перше, що бачать приїхали в Тегеран люди з міжнародного аеропорту Мехрабад, що є другим за розмірами в Тегерані (перший — міжнародний аеропорт ім. Імама Хомейні).
Недалеко від башти і площі, на якій вона розташована, проходять важливі транспортні артерії не тільки Тегерана, але і всієї держави. Це автострада Саїді, автомагістралі Мухаммада Алі Джини і дорога до Кереджі. Крім всього, це місце є початком однієї з найбільших вулиць Тегерана, званої проспектом Азаді.
Площа з однойменною назвою, що розташовується на території в 50 тис. кв. метрів, є однією з найбільших в Ірані. Вежа Азаді займає центральну її частину.
Характеристики вежі
Проект вежі Азаді створений відомим іранським архітектором (згодом канадським) Хоссейном Аманатом, який покинув батьківщину після ісламської революції. Очолював будівництво відомим каменярем Р. Д. Варносфадерани.
Висота вежі, побудованої з ісфаханського мармуру білого кольору, дорівнює 45 метрів. Загалом на її спорудження використано 8000 кам’яних блоків. Стиль вежі поєднує в собі деякі елементи архітектури Ірану доісламського, у тому числі архітектури Сасанідів та Ахменидов, а також перської постисламской. Слід зазначити, що в 1982 році в Алжирі був побудований Пам’ятник Мучеників, що втілив у собі вигляд і конструкцію вежі Азаді.
Музей
В цокольному поверсі вежі розмістився оригінальний однойменний музей. Багато його експонати знаходяться в склепах, і освітлення в залах музею злегка приглушене. Стіни прикрашені кахлями і керамікою, мініатюрами персидськими й картинами доисламскими.
Музей вежі Азаді в Тегерані представляє експонати зороастрійського (доісламського) Ірану, а також предмети часів після поширення ісламу. Один з головних експонатів — точна копія Циліндра Кіра (в Лондоні в Британському музеї знаходиться оригінал).
Є в музеї й експонати, що відносяться до періоду білої революції в Ірані: зменшена копія Корану, відомі картини. Найдавніші експонати: порцелянові лаковані вироби, золоті листи, квадратні плити та теракотові вироби, знайдені в Сузах. Багато предмети вкриті клинописом. Представлена тут і чимала колекція перської класичної мініатюри, що охоплює періоди аж до XIX століття. Деякі з них належали Фарах Пехлеві — останньою Шахбану Ірану (імператриці).
