«Поворот сибірських рік в Середню Азію», «Палац Рад», «Пілотований політ на Марс»… Все це масштабні і безглузді в своїй грандіозності проекти СРСР, які так і не були реалізовані. Але такими утопічною вони були? У цій статті ми детально розберемо радянський проект «Поворот сибірських річок». Хто, коли і навіщо задумав цю глобальну авантюру?
Зміни річкових русел
Руслом називають знижену, вузьку і витягнуту в плані форму рельєфу, по якій здійснюється стік води та інших твердих наносів. Річкові русла можуть змінювати свою форму і напрям. Причому як природним шляхом (у результаті бічної або придонному ерозії), так і в результаті антропогенного впливу.
Людина досить активно видозмінює малюнок природного гідрографічної мережі на нашій планеті. Це відбувається за допомогою будівництва зрошувальних і дренажних каналів, перекидання частини стоку в іншу річку. Існує також практика випрямлення русел на окремих ділянках водотоку (особливо в густонаселених та промислових регіонах). Побічно на зміни контурів річкових русел впливають масові вирубки лісу, а також створення великих водосховищ.
Перші штучні канали з’явилися ще в VI тис. до н. е. в Месопотамії. На рубежі III і II тисячоліть у Стародавньому Єгипті була створена широко розгалужена мережа зрошувальних каналів, за станом якої безпосередньо стежила верховна влада.
У Радянському Союзі масове будівництво гідротехнічних споруд почалося в повоєнний час, в рамках «Великого плану перетворення природи». Так, в період з 1945 по 1965 рік в СРСР була створена ціла мережа магістральних каналів загальною довжиною понад 2 тисяч кілометрів. Найбільшими серед них були:
- Каракумський канал (1445 км).
- Північно-Кримський канал (405 км).
- Біломорсько-Балтійський канал (227 км).
- Канал імені Москви (128 км).
Велике перетворення природи
Задовго до ідеї повороту сибірських річок в СРСР наприкінці 40-х років був прийнятий так званий Великий план по перетворенню природи. Він був розроблений за ініціативою самого Йосипа Сталіна, тому увійшов в історію ще й під назвою «Сталінський». Основним приводом для його прийняття став масовий голод 1946-1947 років.
Основною метою цього плану було запобігання посух, суховіїв і пилових бур шляхом будівництва водойм і посадки лісозахисних насаджень. Насамперед це стосувалося південних регіонів великої Країни Рад – Поволжя, України, Західного Казахстану. В рамках програми передбачалася висадження лісосмуг загальною протяжністю 5300 кілометрів. Багато хто з них, незважаючи на поступову деградацію, виконують свої прямі функції і сьогодні.
Крім висадки лісозахисних смуг, в плані були прописані і кілька гідрологічних ініціатив. Зокрема, дві постанови Радміну СРСР від 1950 року:
«Поворот сибірських річок»: коротко про проект
Ідея перекидання північних сибірських вод у посушливі південні регіони вперше виникла ще в кінці XIX століття. Однак Академія наук Російської імперії відразу ж її відкинула, тому подальші обговорення з цього приводу не проводилися. Ідея була знову реанімовано вже за радянської влади.
Об’єктом уваги радянських вчених стала повноводна ріка Обь. За допомогою створення величезного штучного каналу планувалося передати її води в посушливі райони республік Центральної Азії. Як це має виглядати, дивіться на карті нижче. Беручи до уваги особливості рельєфу, вода повинна була б підніматися вгору за допомогою декількох потужних насосів.
Екологи відразу ж занепокоїлися, заявивши про можливі катастрофічні наслідки повороту сибірських річок. Адже за масштабами втручання в природу аналогів цьому проекту в історії ще не було. Так чи інакше, схвалена в 1984 році грандіозна задумка так і залишилася на папері. А двома роками пізніше проект і зовсім був скасований остаточно і безповоротно. Після розпаду Радянського Союзу про нього раз згадували, але далі слів справа ніколи не доходила.
Історія проекту
«Природа несправедлива!» – нарікали радянські мрійники-ідеалісти 1960-х. «Погляньте на карту нашої Батьківщини, – вимагали вони. – Скільки річок несуть свої води в мертве простір Льодовитого океану. Несуть, щоб марно перетворити їх у льоди! У той же час в великих пустелях південних республік надзвичайно велика потреба в прісній воді». Ентузіасти свято вірили, що з помилками і недоліками природи цілком здатний впоратися людина.
Про поворот сибірських річок на південь замислювався український публіцист Яків Демченко ще в 1868 році. В 1948 році цією ж ідеєю написав Сталіну відомий географ Володимир Обручев. Але Йосипа Віссаріоновича вона не зацікавила. Серйозно до цього питання поставилися лише в середині 60-х, коли витрати на водопостачання Казахстану та Узбекистану помітно вдарило по радянській скарбниці.
У 1968 році пленум ЦК КПРС доручив Академії наук, Держплану і ряду інших організацій детально розробити план повороту сибірських річок і межбассейновой перекидання вод в цілях регулювання режимів Каспійського і Аральського морів.
Критика проекту
Ніж був небезпечний поворот сибірських річок? На фото нижче представлена картосхема Північно-Кримського каналу – масштабної зрошувально-обводнительной системи, запущеної в 1971 році для водопостачання посушливих територій Криму та Херсонщини. По своїй суті це аналогічний проект. Після запуску Північно-Кримського каналу, як відомо, не сталося нічого страшного.
Тим не менш ряд екологів забили тривогу у зв’язку з новими планами радянської влади. Адже масштаби проектів були непорівнянні. Так, на думку академіка Олексія Яблокова, поворот сибірських річок назад призведе до цілого ряду негативних наслідків:
- Різкий підйом грунтових вод по всій довжині майбутнього каналу.
- Підтоплення прилеглих до каналу населених пунктів і шляхів сполучення.
- Затоплення значних площ сільськогосподарських і лісових угідь.
- Підвищення солоності води в Північному Льодовитому океані.
- Суттєві регіональні зміни клімату.
- Зміни потужності та режиму вічної мерзлоти непередбачуваного характеру.
- Порушення видового складу фауни і флори на територіях, що безпосередньо прилягають до каналу.
- Загибель окремих промислових видів риб в басейні Обі.
Цілі та завдання проекту
Основною метою повороту сибірських річок було перенаправлення стоку річкової системи Обі і Іртиша в південні регіони СРСР. Проект був розроблений фахівцями Мінводгоспу. Для перекидання вод в Аральське море планувалося створити цілу систему каналів і водосховищ.
Ключових завдань у цього проекту було три:
Робота над проектом
Загалом над розробкою детального плану по повороту сибірських річок в південному напрямку працювали співробітники більш ніж 150 різних організацій. У їх числі: 112 науково-дослідних інститутів, 48 проектно-пошукових служб, 32 союзних міністерства, а також міністерства дев’яти союзних республік.
Робота над проектом тривала без малого двадцять років. За цей час було створено десять товстих альбомів креслень і карт, підготовлено п’ять десятків томів з різними текстовими матеріалами. Загальний кошторис проекту, згідно з розрахунками Держплану СРСР, оцінювалася в 32,8 мільярда радянських рублів. І це була колосальна сума на той час! Між тим передбачалося, що виділені гроші окупляться вже через сім років.
У 1976 році почалися перші польові роботи. І тривали вони майже десять років. Але в 1986 році, відразу після приходу до влади Михайла Горбачова, всі заходи з реалізації проекту були зупинені. До кінця не ясно, що саме стало вирішальною причиною відмови від цього грандіозного задуму: гострий дефіцит грошових коштів або ж страх непередбачуваних наслідків. Не варто забувати, що саме в квітні 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа, яка теж могла накласти свій вагомий відбиток на рішення влади з цього питання.
Нереалізовані плани
У загальній структурі проекту виділяли два послідовних етапи:
- Етап перший: будівництво каналу «Сибір – Середня Азія».
- Другий етап: реалізація програми «Анти-Іртиш».
Планований судноплавний канал «Сибір – Середня Азія» повинен був стати водним коридором, що з’єднує басейн річки Обі з Аральським морем. Ось параметри цього невдалого каналу:
- Довжина – 2550 км
- Глибина – 15 метрів.
- Ширина – від 130 до 300 метрів.
- Пропускна здатність – 1150 м3/с.
У чому полягала суть другого етапу проекту під назвою «Анти-Іртиш»? Планувалося змінити протягом Іртиша (найбільшої притоки Обі), направивши його води назад Тургайскому прогину в напрямку Амудар’ї і Сирдар’ї – ключових водних артерій Центральної Азії. Для цього потрібно було створити гідровузол, побудувати десять насосних станцій і одне водосховище.
Перспективи проекту
До ідеї повороту сибірських річок не раз поверталися і після розпаду Радянського Союзу. Зокрема лобіювали її лідери Казахстану, Узбекистану і, несподівано, мер Москви Юрій Лужков. Останній навіть написав книгу під назвою «Вода і світ». Презентуючи її в Астані в 2009 році, він висловився на підтримку можливого проекту з перекидання сибірських вод в Центральну Азію. До слова, теоретично це могло б вирішити проблему стрімко висихає Аральського моря, контури якого звужуються з кожним роком.
У 2010 році президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв звернувся до Дмитра Медведєва з ініціативою переглянути можливість реалізації глобального радянського проекту. Ось його пряма цитата: «У перспективі, Дмитро Анатолійович, ця проблема може виявитися дуже великий, необхідної для забезпечення питною водою всього Центральноазіатського регіону». Тодішній президент РФ відповів, що Росія завжди готова до обговорення різних варіантів вирішення проблеми посухи, включаючи і деякі старі ідеї.
Варто відзначити, що сучасні оцінки вартості подібного проекту з усією необхідною інфраструктурою склали близько 40 мільярдів доларів.
«Повороти річок»: інші проекти
Цікаво, що Радянський Союз не був єдиним у планах і спробах змінити гідрографічну мережу своєї країни. Так, аналогічний проект розроблявся і в США приблизно в ті ж роки. Він називався «Канал Центральної Арізони». Головна мета затії також зводилася до постачання водою південних штатів США. Над проектом активно працювали в 60-ті роки, але потім закинули.
Страждає від нестачі водних ресурсів і Китай. Зокрема північно-східні регіони країни. У зв’язку з цим китайські вчені розробили найбільший в історії людства план перекидання частини стоку річки Янцзи на північ. І вже приступили до його реалізації. До 2050 року китайці повинні побудувати три канали довжиною 300 кілометрів кожний. Чи вдасться їм втілити свій задум у життя – покаже час.
Висновок
«Поворот сибірських річок» став одним з найгучніших радянських проектів. На превеликий жаль (або ж до величезного щастя), він так і не був реалізований. Хто знає, може, й справді не варто настільки серйозно влазити у справи матінки-природи? Адже невідомо, до яких наслідків могла призвести ця грандіозна ідея.
