У наукових нетрях
З курсу шкільної біології нам відомо, що розмножувати рослини можна двома шляхами: насіннєвим (коли ми сіємо в грунт насіння) і вегетативним. Вегетативне розмноження є безстатевим, воно відбувається з допомогою відділення якоїсь частини від рослини-батька. Брунькування, укорінення молодих пагонів, пересадка цибулин – все це вегетативне розмноження.
Здавалося б, з допомогою насіння збільшувати чисельність рослин набагато простіше – немає такої мороки. Однак у цього методу є чимало мінусів; в окремих випадках скористатися насінням взагалі неможливо – і вегетативний спосіб, незаперечна перевага якого перед першим полягає в збереженні сукупності генів рослини-батька, залишається єдино доступним і зручним. Але на жаль, недоліків вистачає і у нього. Наприклад, відсутність потрібної ефективності (у таких, припустимо, рослин, як дуб, сосна і так далі), “літні” деревні породи (яким більше 15 років) не здатні розмножуватися живцюванням, подібні процедури досить трудомісткі та енергозатратні, не завжди отримані рослини відповідають нормі і зразком (можуть бути зараженими) – ну і так далі.
І саме для цих випадків існує технологія мікроклонального розмноження рослин, яка, як Чіп і Дейл, поспішає на допомогу. Як вже говорилося вище, вона здійснюється в техніці “інвітро”, що з латинської мови перекладається як “в пробірці”. Таким чином, дана методика дозволяє “клонувати” в “пробірці” рослина з генами точнісінько такими, як і у батьківської особини. Це відбувається завдяки тому, що клітина здатна давати життя новим організму під впливом зовнішніх факторів.
У технології мікроклонального розмноження, безперечно, є цілий ряд достоїнств і переваг. Про них далі і поговоримо.
