Роботи відомого літературознавця Ю. М. Лотмана стали настільними підручниками для багатьох поколінь гуманітаріїв. Вони відрізняються дивовижною ерудицією, заворожливої глибиною, приголомшливою силою і зрозумілістю. Одна з них – «Аналіз поетичного тексту».
Лекції з поетики
Матеріалом до роботи Ю. М. Лотмана «Аналіз поетичного тексту», опублікованій в 1972 році, послужили «Лекції з поетики» (1964), перероблені в «Структуру художнього тексту» (1970). Один і той же матеріал Юрій Михайлович по-різному розробив для читачів і фахівців. Складалася книга з розборів дванадцяти віршів, від Батюшкова до Заболоцького.
У 60-ті роки такий аналіз практикувався в стінах внз як наочний приклад для студентів. Пізніше вони стали виходити друком. До цього єдиними книгами з аналізом поетичного тексту були роботи про майстерність Пушкіна, Маяковського або Островського, іронічно називалися «Мастерствоведение». Поява розборів окремих віршів було прогресом. І Юрій Михайлович зробив важливий крок – зробив його більш докладним. Якщо коротко, Лотман в «Аналізі поетичного тексту» детально зупиняється на всіх аспектах – від структури вірша до диференціальних ознакою фонем.
Шлях тексту
В рядах літературознавців, які звикли говорити тільки про високих думках і почуттях», розбираючи вірші великих поетів, до роботи Лотмана поставилися з неприйняттям. У чому воно полягало? В радянський час в основі літературознавства лежав метод марксизму, де співіснували матеріалізм і історизм, що можна охарактеризувати відомою аксіомою: «Буття визначає свідомість». Ідеологія ж вчила іншого, що ретельно намагалися приховувати.
Лотман серйозно ставився до методів марксизму, а до ідеології – так, як вона того заслуговує. Починаючи аналіз вірша, він дотримувався правил матеріалізму: в першу чергу існують слова поета, написані на папері, саме на них ґрунтується наше розуміння вірша. Але шлях від тексту до думки поета підлягає формалізації, стверджував Лотман, і в 1969 році пояснив це в одній зі своїх статей, розібравши ранні вірші Пастернака.
Художня завдання
В роботі «Аналіз поетичного тексту» Лотман вивчає текст не у світлі викликаються їм переживань, як особистих, так і суспільних. Текст розглядається тут як єдине ціле, тобто його ідейно-художні складові. Яким чином він побудований? Чому саме так? У «Передмові» автор докладно на цьому зупиняється і пояснює, що всі функції тексту взаємопов’язані: щоб виконати художнє завдання, текст несе моральну функцію, і навпаки, щоб виконати, наприклад, політичну роль, текст повинен реалізувати і естетичну функцію.
Як пише Лотман, аналіз художнього тексту «допускає кілька підходів»: від розгляду історичних проблем до моральних або юридичних норм (тощо) тієї або іншої епохи. У книзі, про яку йдеться у цій статті, автор пропонує досліджувати художнє значення тексту. Отже, з численних проблем, які виникають при аналізі тексту, Лотман в «Аналізі художнього тексту» розглядає одну – естетичну природу твору. Саме з цього і починається знаменита робота Юрія Михайловича.
Красномовні приклади
Книга складається з двох частин. У першій автор докладно зупиняється на завданнях та методики літературного аналізу, пояснює, що в реальність тексту не входить все, що йому притаманне. Вона створюється системою відносин, тобто всім, що входить в структуру тексту. Структура – це насамперед системну єдність. Пов’язаність понять «система» і «текст» проявляється по-різному.
Автор наводить приклад: на групу пішоходів, що перетинають вулицю, водій, поліцейський і молодий чоловік дивляться по-різному. Шоферові не важливо, як одягнені пішоходи, для нього головне – їх швидкість і напрям. Молодий чоловік і представник правопорядку звертають увагу на інші речі. Так і з текстом. Один і той же текст допускає різні способи декорування, і одна і та ж структура втілюється в різних текстах. Автор пропонує розглядати поетичний текст як організовану семиотическую структуру.
Структура вірша
У першій частині «Аналізу поетичного тексту» Лотман детально зупиняється на структурі вірша, відкриваючи її головою про завдання і методи передачі тексту. Як він передається? Знаками, які також мають двоєдину сутністю: вони передають як певне значення слова, наприклад, «орден», так і лексичне, історико-культурне і тому подібні значення. Отже, знак – це заміна, зміст і вираження не можуть бути тотожними.
Знаки не існують як скупчення якихось самостійних одиниць – вони утворюють систему. Мова – системен, так як утворюється наявністю правил. І в «Аналізі поетичного тексту» Юрій Лотман пропонує детально зупинитися на цьому. Мова – це найважливіша складова тексту. Його допомогою дійсність перетворюється в художню модель. Літературна мова має відрізнятися від повсякденного. Крім того, різні мову прози і мову поезії.
«Погана», «хороша» поезія
Лотман приділяє цьому цілу главу, потім зупиняється на художніх повторах і продовжує роботу ґрунтовним розбором структури віршованій промови – що таке ритм, метр. Римі в «Аналізі поетичного тексту» Лотман присвячує окрему главу, розглядаючи на прикладах проблеми, притаманні їй. Глави «Фонеми», «Графічний образ поезії» продовжують роботу Лотмана. Першу частину книги завершують голови про композиції вірша і висновки автора.
Друга частина книги Ю. М. Лотмана «Аналіз поетичного тексту» – це докладний розбір віршів Пушкіна, Батюшкова, Тютчева, Лермонтова, Некрасова, Блоку, Толстого, Заболоцького, Цвєтаєвої, Маяковського. Як пишуть у відгуках читачі, книгу можна порекомендувати не тільки фахівцям або студентам, але й пересічним читачам, які цікавляться літературою. Написана доступною мовою, автор наводить прості і ясні всім приклади.
