Михайло Михайлович Попов – відомий вітчизняний письменник. Він також прославився як публіцист, поет, сценарист і літературний критик. Неодноразовий лауреат мистецьких премій. Відомий психологічними та біографічними романами і повістями. У цій статті ми розповімо про його біографії та письменницькій кар’єрі.
Біографія
Михайло Михайлович Попов народився в 1957 році. Він з’явився на світ у Харкові, на території сучасної України. Його мати викладала в школі англійську мову, а батько був художником. Перші роки життя майбутнього письменника пройшли в Казахстані.
У чотири роки батьки перевезли його в Білорусію. Після школи Михайло Михайлович Попов закінчив Жировицкий сільськогосподарський технікум, розташоване в Гродненській області. З 1975 по 1977 рік служив в армії.
З 1995 року є постійним членом редакційної колегії літературного альманаху “Реаліст”, а ще через кілька років увійшов до редакційної ради видання “Роман-газета XX століття”.
У 2004 році прийнятий у Союз письменників Росії.
Творчий дебют
Першим твором Михайла Михайловича Попова, яке було опубліковано, стала поема “За Батьківщину”. Вона присвячена партизанам, які билися в роки Великої Вітчизняної війни. Її надрукували у військовій газеті, коли він служив в армії. У той час на нього ніхто не звернув уваги.
В біографії Михайла Михайловича Попова велике значення мали публікації його віршів у 1980 році в столичному альманасі “День поезії”.
Колеги по творчому цеху звернули на нього увагу в 1983-му, коли у видавництві “Літературне навчання” вийшла повість “Улюбленець долі”.
Ще через три роки письменник Михайло Попов випустив свій перший роман. Він називався “Бенкет”. Його надрукували в “Радянському письменнику”. Автор представив непросту історію свого сучасника, який потрапив у критичну життєву ситуацію, а тепер шукає вихід з неї.
З його переживань і роздумів виростає ідея самого твору, який присвячено любові до людям, Батьківщині, щирої віри у високе призначення людини. Багато звернули увагу на цей парадоксальний текст, в якому головний герой намагається врятуватися в психіатричній лікарні від реального світу, але і тут він не знаходить спокою, постійно потрапляючи в різні дивні ситуації.
Після цього фото Михайла Попова почали публікувати в спеціалізованих літературних виданнях, на його праці почали звертати пильну увагу.
Письменницький успіх
1987-го у видавництві “Сучасник” з’являється збірка поезій “Знак”, а в “Молодій гвардії” – поетична книга “Завтрашні хмари”.
В кінці 80-х – початку 90-х років один за іншим виходять книги Михайла Попова. У романі “Лагідний вбивця” герої відрізняються багатогранним сприйняттям світу, що не йде їм на користь. Один з персонажів вирішує розіграти трагедію за власним сценарієм, скориставшись слабкостями оточуючих, які йому відомі.
Один з тих, хто був залучений в цю гру, починає власне розслідування дій сценариста. В результаті головному герою ця кампанія коштує життя, а решту надовго вибиваються із звичної колії. Вони відкривають для себе життя з незвіданою боку, про яку раніше нічого не чули. Це змушує їх кардинальним чином змінитися або робити вигляд, що нічого не сталося.
Популярність письменникові додають збірки оповідань та повістей “Калігула”.
Спадщина
Всього Поповим написано понад 20 прозових творів, які виходили у видавництвах “Віче”, “Сучасник”, деяких інших. Він підкорив читачів своїми пригодницькими та психологічними романами. Також стали відомі його біографічні праці: “Тамерлан”, “Барбаросса”, “Сулла”, “Олоннэ”.
Його оповідання і повісті виходили в світ у журналах “Юність”, “Москва”, “Наш сучасник”, “Жовтень”, “Московський вісник”.
Критики підкреслюють його різнобічні мистецькі інтереси, а також талант передавати заум реалістичними засобами.
Відгуки
Читачі по-різному ставляться до його робіт. Багатьом подобається заклик пограти в літературну містифікацію, яку автор викриває в самий несподіваний момент. На перший погляд здається, що він пропонує читачеві бульварне чтиво, яке на ділі виявляється глибоким і цікавим твором.
Багато критикують його за участь в інформаційній війні. У деяких книгах Попова білоруси зображені такими недолюдьми, відсталими і примітивними людьми. Все білоруське держава в його творах схоже на одне велике непорозуміння.
Робота в кінематографі
Попов також прославився в якості сценариста. У 1991 році був знятий детектив Дмитра Свєтозарова “Арифметика вбивства”.
Екранізація цієї повісті починається з убивства п’яниці і бешкетника Брюханова в пітерської комуналки. Справа починає розслідувати Петро Конєв. Він знайомиться з сусідом жертви – інвалідом Іллею Муромцевим, який пересувається на колясці, але при цьому дуже спостережливий і розумний. Він розповідає силовику про таємниці мешканців квартири. Виявляється, що привід убити Брюханова був практично у кожного.
Головні ролі в цій картині виконали Юрій Кузнецов, Сергій Бехтерев, Володимир Кашпур, Лев Борисов.
На наступний рік Свєтозаров зняв ще один фільм за сценарієм Попова. Це мелодрама “Гаджо”, в якій розповідалося про сучасний інтелігента, який йде до циган, втомившись від неприкаяності і самотності.
Зараз Попову 61 рік. Його остання книга на даний момент вийшла у видавництві “Біля Нікітських воріт” у 2015-м. Це повість “Підмосковні вечори”, події якої розгортаються в піонертаборі неподалік від столиці, де перевиховують підлітків з родин багатих батьків.