Інтронізація – це що?

В сучасній християнській традиції є чимало термінів, багатьом зовсім незнайомих. Одним з таких понять є інтронізація – важлива як для католицької, так і православної церкви церемонія, про яку ми поговоримо в цій статті.

Походження слова

Це грецьке слово, що складається з двох частин, які в перекладі означають прийменник «на» і «трон, престол». Таким чином, у слова «інтронізація» є російський аналог, який представляє собою точну кальку початкового варіанту – «настолование».

Що це таке?

Інтронізація – це громадське богослужіння, в ході якого новоспеченого єпископа зводять на його кафедру (або престол). Настолование традиційно відбувається в ході літургії, єпископа одягають в одяг, відповідні сану.

Інше значення слова – урочиста церемонія сходження якогось монарха на престол, яка до цих пір використовується в англійському королівському будинку.

Православне настолование

У православній традиції інтронізація – це богослужіння, яке може зводити до відповідного сан не тільки патріарха, але і майбутніх місцевих чи автономних церков. Найчастіше предстоятелі знаходяться в чині архієпископа чи митрополита (за рідкісним винятком).

Ця церемонія проводиться ще з часів перших руських митрополитів, і успадкована від Візантії. Митрополит Іларіон у своїй книзі «Сповідання» пише про себе як про «настолованном».

Сучасне настолование в Російській православній церкві звершується після облачення патріарха належне статусу вбрання, покладання на нього парамана (який позначає приналежність патріарха до малої схимі). Потім патріарха три рази поспіль садять на престол – так зване «горнє місце». Одночасно з цим читаються відповідні молитви, у відповідь на які знаходяться в храмі повторюють останнє слово молитвослів’я – «аксіос». В кінці служби патріарха приносять нові атрибути його церковної влади (омофор, панагії і ін), а потім жезл і білий куколь – основний знак патріаршого сану.

Дивіться також:  Роль батька в сім'ї: особливості впливу і функції

Настолование – це завжди важлива і дуже гарна подія. Інтронізація патріарха Кирила, наприклад, відбулася 9 лютого 2009 року в центральному храмі країни – храмі Христа Спасителя.

У візантійській ж традиції, яку успадкувала православна церква, настолование було сьомим, але не останнім етапом становлення патріарха на престол. Обряд не був втрачений навіть після падіння Візантії в середині XV ст.

Папська інтронізація

В Католицькій церкві настолование призначено винятково для тат. По-іншому цей процес називається «папська інтронізаційна меса». Вона також проходить у ході літургії, яка здійснюється за латинським зразком, але з деякими елементами візантійського обряду. Колись папам римським було заборонено вступати в «посаду» без врочистій інтронізації, яка, однак, нині не вважається обов’язковою для такого високого представника церковної влади. Після розколу Західної і Східної християнських церков, один з пап визнав цю церемонію необов’язковою, і зараз настолование в католицизмі не має ніякої юридичної сили.

Ще у другій половині ХХ ст. один з пап, Павло VI, відмовився від використання тіари в обряді, а наступний папа вирішив максимально спростити церемонію інтронізації. Це спричинило за собою цікаві наслідки. З 1996 р. кожен батько має право сам вирішувати, який із форм обряду він буде використовувати.

На відміну від православного варіанта, католицька інтронізація – це меса, що проходить поза стінами собору, найчастіше – на площі перед ним. В ході обряду тато отримує дещо інші атрибути влади, ніж патріарх: крім тіари, це паллий і кільце рибака.