Вміння якісно подати друкований текст виразним художнім читанням завжди відрізняло людей культурних і творчих. Незважаючи на те що читець, передаючи написане, нічого не додає від себе і може допустити по відношенню до задуму автора тільки голосові імпровізації, від того, як він поставиться до свого завдання, залежить дуже багато чого, і перш за все те, як автор буде зрозумілий слухачем.
Поняття та основні принципи художнього читання
Мова – це один з найважливіших ресурсів комунікації між людьми, що передається і сприймається в момент спілкування одночасно всіма учасниками розмови. Проте мова, сказана спонтанно, сильно відрізняється від мови «читається», якщо підійти до процесу з одним лише намаганням донести інформацію. Ключове правило художнього читання ще в минулому столітті було запропоновано російським лінгвістом Іллею Чернишовим, який сказав, що читати треба так, ніби говориш, тобто – жваво і переконливо.
У виразному читанні, як і в мовленнєвої імпровізації, повинні бути присутніми 3 обов’язкових моменту:
На думку Станіславського, слова плоскому, позбавленому «подвійного дна» (підтексту), не місце на сцені або в мистецькому середовищі. Творчість артиста тільки тим і творчість, що слова вона запозичує у письменника, а сенсом насичується від виконавця. Саме тому художнє читання (або декламацію) відносять до усних форм мовлення, хоча вони і позбавлені головного аспекту вільного словоизъявления – імпровізації.
